Читати книгу - "Хрещений Батько"

серця цих потаскух, — порадила Джині. — Вона мабуть, вважала, що таким робом розпалить інтерес до себе.— Джоні з цікавістю відзначив, що Джині фактично сердилася на дівчину, яка відшила його.

— А, чорт з ним, — проговорив Джоні. — Це все вже набридло, колись же треба й мені дорослішати. І тепер, коли я й співати не можу, гадаю, що для мене настають важкі часи для залицяльницями. Ти ж знаєш, що самою зовнішню я ніколи не брав.

— Ти в житті завжди краще виглядаєш, ніж на фото, — запевнила вона по-дружньому. Джоні заперечливо схитнув головою.

— Я набираю тіла та ще й лисію. Прокляття, якщо ця картина не верне мені слави, мені краще було б навчитися розвозити піцу. А може, нам спробувати знімати тебе в кіно? Ти наглядаєш чудово.

Вона виглядала на свої тридцять п'ять. Виглядала чудово, але ж на тридцять п'ять. А тут в Голлівуді це може затягти і на всі сто. Молоді вродливі дівчиська юрмилися в місті, як мурашва, утримуючись на поверхні сезон, від сили — а декотрі з-поміж них були такі вродливі, що з чоловіками ледь не ставався розрив серця, аж поки вродливиці розтягували рота і їхні пожадливі марення успіху захмарили чарівливість їхніх очей.

Звичайні жінки не могли й мріяти про те, щоб конкурувати з ними на терені природженої фізичної краси. Хоч що б там казали про привабливість, інтелігентність, модність, тактовність — брутальна краса цих дівчат переважала все інше. Коли б їх не така сила, можливо, була б надія і для звичайних гарненьких жіночок. А оскільки Джоні Фонтане міг мати їх всіх або майже всіх, Джині розуміла, що він говорив їй усе це лише для того, щоб зробити приємно. З цього боку він завжди був молодець. Завжди люб’язний з жінками, навіть на вершині своєї слави розсипав їм компліменти, тримав запальничку, поки вони припалювали сигарету, відчиняв двері. А оскільки все робилося заради цього ж самого, все це справляло ще більше враження на дівчат, які гуляли з ним. А він був такий з усіма, навіть з тими, що запрошувалися на одну ніч, навіть з такими, про яких поняття не мав, хто вони і що за одні.

Вона дружньо посміхнулася до свого колишнього чоловіка.

— Ти вже піклувався про мене, Джоні, — пам'ятаєш? Протягом дванадцяти років. Тож можеш мене й не втішати.

Без жартів. Джині, у тебе чудовий вигляд, я б хотів мати такий самий. — Джоні зітхнув і випростався на дивані. Джині не відповідала. Вона бачила, що він чимось пригноблений.

— Як ти думаєш, фільм удався? Ти з цього щось мати меш? — запитала вона.

— Так, — кивнув Джоні. — Він може знову поставити все на місце. Якщо я отримаю премію академії і розпоряджусь нею як слід, я зможу знову бути в славі, навіть і не співаючи. Тоді, можливо, я зможу підкинути більше грошенят тобі і дітям.

— У тебе її і зараз хоч відбавляй, — озвалась Джині

— Мені б хотілося також більше бувати з дітьми, — сказав Джоні. — Хочеться спокійнішого життя. Чому б я н міг приходити до вас щоп'ятниці на обід? Присягаюсь тобі, що не пропущу жодної п'ятниці, хоч де б я був ч які б мав справи. А коли зможу, проводитиму тут вихідні або ж дівчата могли б провести зі мною частину своїх канікул.

Джині поставила попільничку йому на груди.

— Як на мене, хай буде, — відповіла вона. — Я не одру жилася вдруге, бо хотіла, щоб ти залишався їхнім батьком. — Вона промовила це байдужим голосом, але Джоні Фонтане, який дивився в стелю, знав, що вона сказала ці слова, щоб зам'яти ті інші страшні слова, яких вона наговорила йому, коли їхній шлюб розколовся і його кар'єр покотилась униз.

— До речі, — згадала Джині, — вгадай, хто мені дзвонив.

Джоні не став відгадувати, він ніколи не грав у цю гру.

— Хто? — запитав Джоні.

— Хоч би потрудився зробити бодай один здогад, — наполягала Джині, але він мовчав. — Твій хрещений батько, — сказала вона. Джоні був ошелешений.

— Він же ніколи ні з ким не розмовляє по телефону. Про що він говорив з тобою?

— Він сказав, щоб я допомогла тобі, — відповіла Джині. — Він сказав, що ти знову можеш набути слави, яку ти мав, сказав, що ти вже оклигуєш, але потребуєш людей, які б вірили в тебе. Я спитала, а чому, власне, я? І він відповів: тому, що ти батько моїх дітей. Він симпатичний стариган, хоч про нього й поширюють такі жахливі речі.

Вірджинія не любила телефонів і зняла в домі всі апарати, крім одного у спальні і ще одного на кухні. Зненацька задзвонив телефон у кухні. Джині пішла відповісти. Коли вона повернулась до вітальні, її обличчя не могло приховати Видиву.

— Це тобі, Джоні, — сказала вона. — Дзвонить Том Хейген. Каже, що має щось важливе.

Джоні пішов на кухню і взяв слухавку.

— Алло, Томе.

— Джоні, — говорив Том Хейген офіційним тоном, — Хрещений хоче, щоб я приїхав побачитися з тобою, дещо прояснити й допомогти тобі тепер, коли завершено роботу над фільмом. Він хоче, щоб я вилетів ранковим літаком. Ти б міг зустріти мене в Лос-Анджелесі? Мені треба вилетіти до Нью-Йорка того ж таки дня, отож тобі не доведеться марнувати вечір на мене.

— Добре, Томе, — сказав Джоні. — Тобі нема чого турбуватися за мій час. Залишайся на ніч, трохи розважишся. Я влаштовую вечірку, побачишся з кіношниками. — Джоні завжди робив такий жест, він не хотів, щоб люди, з якими ній колись жив «на одному кутку», думали, ніби він їх і соромиться.

— Дякую, — відповів Хейген, — але мені справді треба повернутися того ж таки дня. Гаразд, то ти зустрінеш ранковий рейс, що прилітає об одинадцятій тридцять з Нью-Йорка?

— Безперечно.

— Сам залишайся в машині, — порадив Хейген, — а хтось із твоїх людей хай припровадить мене від літака до машини.

— Добре, — відказав Джоні.

Він повернувся до вітальні, де Джині зустріла його допитливим поглядом.