Книги Українською Мовою » 💙 Еротика » Я обираю бути твоєю, Ольга Островська 📚 - Українською

Читати книгу - "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"

2 250
0
28.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я обираю бути твоєю" автора Ольга Островська. Жанр книги: 💙 Еротика / 💙 Еротичне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 110
Перейти на сторінку:
Глава 16

− Ваша імператорська величносте, до вас адамір Рокадо Шаєра та його підопічна, сьєра Соломія, — чую я голос секретаря, який пішов доповідати імператору про наше прибуття.

Нервово стискаю руки в кулаки, намагаючись вгамувати вкрай неприємний озноб справжнього переляку. Ну, подумаєш, цілий імператор. Чого його боятися? Не вб'є ж він мене. Сподіваюся.

Як тільки ми прибули до палацу, розташованого на тому самому величезному повітряному острові, Рок одразу ж повів мене заплутаними палацовими переходами до імператорської приймальні, де нас гостино зустрів худорлявий молодий… куард. Дуже вже серйозний і діловитий на вигляд. Виявилося, що його величність уже питав, чи не прибув адамір Шаєра.

Чесно кажучи, я від хвилювання навіть не звернула особливої ​​уваги ні на дизайн, ні на планування палацу. Ну гарно. Ну розкішно. Тільки як у тумані все. Мене більше майбутня зустріч із правителем цілої імперії займала. Чим ближчою вона ставала, тим більше мене трясло від передчуття можливих неприємностей. Небезпечних неприємностей.

І найважче в цьому всьому було усвідомлювати, що особисто від мене тут мало що залежить. Усе між собою вирішуватимуть владні куарди. Поділять мене, як кістку. А я, як та тріска у вирі, можу лише прибитися до того, хто лякає мене менше за інших. До того, хто планомірно домагався моєї довіри усі ці дні. Можливо, саме для цього конкретного моменту.

− Нехай увійдуть, − лунає спокійний владний голос. Від його низьких модуляцій мене аж дрижаки беруть.

− Ідемо, Міє, − взявши за холодну руку, заводить мене до кабінету Рок. − Не бійся. З тобою та твоєю дитиною все буде добре.

− Обіцяєте? – ледве чутно питаю я, мимоволі чіпляючись за нього. Знову шукаючи захисту та підтримки у спокійній упевненості адаміра.

− Так, Міє. Обіцяю, – відповідає без вагань та сумнівів. Мені навіть дихати стає легше.

Не знаю чому, але я очікувала, що імператор Арід Мігуель Занагар виявиться смуглявим брюнетом, як і Рок, але натомість за столом у кабінеті бачу кремезного світлого шатена з рудуватою акуратною бородою та пронизливими синьо-сірими очима. Чітко окреслені губи згинаються в іронічній усмішці, коли він бачить мого супутника, а потім уважний погляд зосереджується на мені.

− Вітаю, ваша величносте, − спокійно і без найменшої улесливості вітається Рок.

– Залиш нас, Віто, – не дивлячись на секретаря, командує імператор. Підіймається із крісла, оцінювальним і уважним до найменших деталей поглядом вивчаючи мене, закляклу як кам’яний істукан.

Його наближення відчувається гранітною важкістю, що насувається з усіх боків. Його сила нестерпно давить, змушує злякано ловити губами наповнене силою повітря та зіщулюватися в надії хоч якось уціліти.

Так, я можу це витримати, але мені моторошно і неприємно. Тепер я ще краще розумію, про що говорив Рок.

А от чоловічий інтерес, що спалахує у грозовій синяві чужих очей, мене по-справжньому лякає. Ой ні, не треба цього. Я зовсім звичайна і нічим не примітна. Вам буде прісно, ваша величносте.

Несвідомо роблю крок до адаміра, чия сила вже встигла стати для мене близькою і майже рідною, притискаюсь мимоволі до нього, шукаючи захисту. Але не дозволяю собі опустити погляд. Не хочу видаватися нещасною та жалюгідною.

Я не боюся. Точніше, дуже намагаюся не боятися, не піддаватися інстинктивній реакції власного тіла на дуже сильного та небезпечного хижака. Я нічого поганого чи незаконного не зробила. Вчинили злочин стосовно мене. І якщо розібратися, то це я повинна вимагати у цього моторошного імператора справедливості. Чи не так? Так.

Отже, і тремтіти нема чого.

От прямо зараз зберуся, виколупаю сміливість, що втекла кудись у п’яти, і почну ... ну не вимагати, мабуть, а просити. Чемно. Так точно буде значно розумніше.

Імператор зупиняється навпроти нас. Височенний, як і Рок. Може, навіть вище.

− Ти не познайомиш нас, любий друже? – цікавиться з трохи іронічним виразом обличчя, явно помітивши всі мої маневри.

− Звичайно, − хмикає мій супутник. − Знайомся, це Соломія. Та сама дівчина з Землі, яку точно не втрачав мій вельможний малолітній сусід Ескаєр. Міє, це наш імператор і повелитель імперії Занагар, Арід Мігуель Занагар.

– Рада познайомиться з вами, ваша величність, – усміхаюся я чемно, навіть не уявляючи, що ще маю зробити. Може вклонитися, чи реверанс зобразити? Але ж я не вмію. Чи варто ганьбитися?

Але моє незнання етикету залишається ніким непоміченим. Чоловіки дивляться один на одного важкими поглядами, і мені виразно здається, що між ними відбувається мовчазний діалог. От точно відбувається. І саме зараз. До того ж, здається, зовсім не мирний.

− Взаємно. Рок, то ти кажеш, він не втрачав? − підтискає губи імператор. – А що із цього приводу думає сама дівчина? − І додає рівно: − Думаю, ти чудово розумієш, Рокадо, що за законом в цьому питанні Лаяре повністю у своєму праві, коли вимагають її собі. Мені потрібні дуже вагомі докази провини молодого Еска, щоб відібрати спадкоємця у цілого роду.

− Безперечно, − схиляє голову Рок. – Я, як опікун Соломії, перший, хто вимагатиме дотримання всіх законів.

Опікун? Серйозно? А мені навіть не сказав. Хоча звучить це якось… обнадійливо. Опікун – це вже щось дуже схоже на законного представника. Тому я зовсім не проти, оскільки сумніваюся, що маю дуже багато прав у цьому чужому мені світі.

– Отже, опікун, – хмикає господар кабінету та всієї імперії заодно. − Ти, як завжди, не гаєш часу. Я так розумію, що без твоєї згоди, юна сьєра навіть спогади мені свої не зможе показати?

І про це я не знала. З усіх сил намагаюся не видати свого подиву, але в мене, судячи з усього, не дуже виходить, надто вже чіпким стає погляд його величності. Здається, не все так просто.

− Міє.., адже ви дозволите вас так називати? – заволодіває моєю рукою імператор.

Навіть якби я не дозволяла, навряд чи наважилася б це озвучити. А він тим часом кладе мою долоню собі на лікоть й тягне до каміна та облаштованої там зони відпочинку з м'якими кріслами.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 54 55 56 ... 110
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я обираю бути твоєю, Ольга Островська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"