Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

Не встигла я пройти й кількох метрів, як ззаду почулися швидкі кроки, а потім мене грубо розвернули до себе, схопивши за лікоть.

- Повтори, що ти щойно сказала! - Αндрес навис наді мною, закриваючи собою сонячне проміння, яке нещадно засліплювало ультрафіолетом. Я смикнула рукою, від чого він тільки ще сильніше її стиснув.

- Я сказала, що ти козел!

- Інше, Емілія! Що ти сказала потім. Це правда? - його важке дихання біля мого обличчя обпалювало крутіше за сонце.

- Яка різниця, Андресе? Це не має значення! Для тебе я всього лише допитлива дурепа!

- Це правда? - процідив крізь зуби, ковзаючи запитальним поглядом по моєму обличчю. Дивний, трохи невпевнений. Незвичний, ніби без маски, тільки я більше не повірю. Уранці він теж здавався справжнім, а потім перетворився на бездушного робота.

- Ні! І відпусти мене! - я вперлася долонями йому в груди, від чого під пальцями побігли дрібні іскри. Його кадик сіпнувся, а потім другою рукою він притягнув мене до себе за потилицю.

- Я запитую востаннє. Ти закохалася в мене? - від його запаху, що заповнив легені, стало важко дихати.

- А я повторюю востаннє, читай по губах - ні. Не знаю, навіщо я це ляпнула, наркотиків нанюхалася, напевно, ось і несу нісенітницю. Піду, напишу про це в інстаграмі. - Я інстинктивно облизнула пересохлі губи, що випромінювали сарказм. Чорні зіниці розширилися у відповідь на цей рух, а потім його губи обрушилися на мої. Жорстко, без попередження. Долаючи опір, він нахабно увірвався язиком у мій рот, відбираючи останню волю. Здається, я не змогла стримати стогону, видаючи справжні емоції, але продовжуючи відштовхувати його руками.

- Яка ти вперта, espina! - важко дихаючи, Андрес схопив мої руки у свої, і завів їх мені за спину. - Я ж про мале прошу, але з тебе треба все витягувати, правда?

- А ніхто не змушує тягнути! Іди, тобі інші те саме скажуть, і напружуватися не треба буде... - я задихнулася, коли він однією рукою зафіксував мої руки за спиною, другою знову притягнув до себе і, не давши договорити, накинувся на мої губи. У животі щось розірвалося, а груди тиснуло від бажання злитися з ним ще більше, всупереч усім словам і думкам. Щільніше. Ближче. Будь ласка, можна ще ближче?

Голова запаморочилася, коли я відчула, як сильно він збуджений. Ну як? Як можна ненавидіти і божеволіти одночасно? Невже можна хотіти завдати найсильнішого фізичного болю за його образливі слова і грубу поведінку, і в цей самий момент найбільше у світі не хотіти, щоб він припиняв мене цілувати. Ось так грубо. По-хазяйськи. Немов я завжди належала тільки йому. Жорсткий язик, ніби справді намагався змусити мене повторити ті слова. Я не помітила, коли перестала чинити опір, і, підвівшись навшпиньки, потягнулася до нього назустріч, відповідаючи на жадібні поцілунки. Він, гортанно загарчавши, зглянувся і відпустив мої руки, перемістивши свої мені на спину, а потім на сідниці. Я ахнула, коли він, міцно стиснувши їх, притиснув щільніше до себе. Кожна клітина тіла спалахувала і палала, коли його сильні руки ковзали по шкірі. Жадібно мнучи топ за моєю спиною, він щось шепотів мені в губи іспанською, але я не розуміла. Хаотично гладила його жорстке волосся, вилиці, не вірячи, що єдина фантазія моїх останніх тижнів збувається. І не просто так, ні. Вона яскравіша, вибухонебезпечніша і набагато катастрофічніша, ніж я думала. Я потім поміркую про те, наскільки важко буде їхати. Тільки потім усвідомлю в які муки себе втягнула, a поки... поки він ось так ковзає язиком по моїй шиї, я можу думати тільки про те, що знову хочу відчути його губи на своїх. Не можу насититися, мені так мало. Вивертаюся, щоб зловити їх, і чую його задоволений важкий сміх у відповідь.

- Ну ось, espinita! (пестливо від " заноза", щось на кшталт "занозочка".) Виявляється, потрібно було тебе одразу поцілувати, тоді б я все зрозумів.

- Потрібно було зробити це ще кілька днів тому, - затамувавши подих, покепкувала я.

- Ах ось як треба було зробити... - тихо засміявся у відповідь. - Ну, тоді ж я не знав, що ти в мене закохалася. Якби сказала, зробив би це не роздумуючи.

- Так ти всіх так цілуєш, хто тобі в коханні зізнається? - він м'яко посміхнувся і міцніше притиснув мене до себе, відправляючи по моїх венах хмільну млість.

- Ні, тільки тих, кому вірю.

- І багато таких? - буркнула я.

- Поки що ти перша!

- Тобто, ти хочеш сказати, що я перша за рахунком, кого ти цілував?

- Кого я цілував так, як тебе щойно - так.

- А якщо не так, як мене?

- Не знаю, я в школі не вчився, рахувати не вмію.

- І що це означає?

- А нічого це не означає, - веселився він, дратуючи мене. Ось цією своєю щирою посмішкою, поглядом, що світиться, і по-дитячому наївним бажанням чути, що саме він для мене означає. Дратував, бо хотілося, щоб ось такого його бачила я одна, а не кожна дівчина, яку він цілує. Цілував... Чи цілує? От, чорт, по-моєму, я вже ревную...

Бачачи, як глибоко я закопалася в думках, Андрес, імовірно, вирішив прийти мені на допомогу, бо підняв моє обличчя за підборіддя і зазирнув в очі. Ви знаєте, що одним тільки поглядом можна проникнути так глибоко, як ніхто раніше? Ось він зараз дивився не на мене, а всередину моєї свідомості, в саму голову, де зароджувалися непотрібні думки.

- Espinita, ще жодна дівчина в житті не дратувала мене так, як ти, - сказав він. - Жодну в мене не свербіли руки задушити, або хоча б зробити дуже боляче. Ти перша, хто викликає пекуче бажання відвезти тебе подалі від берега, згодувати акулам, а потім зловити кожну з них, випатрати, зшити тебе по частинах назад і гарненько відшмагати!

Я навіть дихати перестала. По-моєму це найкраще, що мені доводилося чути в житті...

- Здається, наші бажання збігаються, - прошепотіла пересохлим язиком, і потягнулася до нього за черговою порцією поцілунків.

Коли ми, напружені до межі, з припухлими губами усвідомили, що ще трохи й збожеволіємо ось тут, посеред шосе, а гудки допитливих водіїв перетворилися на одне суцільне довге "біііііі", яке означало "продовжуйте, ми подивимося", ми, посміхаючись, наче нашкодивші підлітки, забралися назад у машину. Ще поцілувалися кілька хвилин, просто тому що, тепер не цілуватися було неможливо. А потім рушили з місця і влилися в рух.