Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона, Аманді Хоуп"

«Що це зараз було? - в'язку кашу в мізках пронизала невдоволена думка. – Цей паразит знову випробовував на мені свою магію?!»

Висмикнула руку із захоплення, і попрямувала по доріжці швидше, подумки намагаючись розібратися в ситуації.

Навіщо йому це потрібно? Принц пустив у хід заборонений прийом, щоб мене зачарувати і легко вивідати всі секрети? До чого ж підступно-злочинний тип!

Це ж яким підлим треба бути, щоб заради своїх цілей використовувати такі огидні методи.

- Пані Алана, - збив з думок принц, несподівано звернувшись до мене. – Ви сказали, що зовсім не знаєте життя палацу?

- Угу, - я сповільнила крок і похмуро на нього глянула в очікуванні каверзи.

- Ви не пам'ятаєте свого батька, забули навіть власне ім'я, - простяг задумливо Дракон, а в мене засмоктало під ложечкою, зараз видасть чергову геніальну думку. І він мене не підвів, промовивши:

 - А лікарські навички пам'ятаєте, причому настільки досконало, що дивуєшся.

«Знову за своє! Стукнути б тебе, щоб теж пам'ять втратив і забув про моє існування»

Здатність знаходити відповіді на найкаверзніші питання – моя фішка. Мене ще ніхто не зміг загнати у куток. Набрешу з три короби, але викручусь. Не на ту ти дружок нарвався!

- Це легко пояснити, - видала я милу усмішку, пропалюючи його злим поглядом. - Ось ви, наприклад, якщо раптом втратите пам'ять, мечем навряд чи розучитесь махати. Та й на коня легко застрибните, хоч і не знатимете, як його звуть.

- Згодний, - кивнув головою принц, при цьому куточки його губ здригнулися, стримуючи посмішку. – Навички повинні залишитися, але ж ви пам'ятаєте і назви лікарських трав та їх властивості…

- Значить, в мене часткова втрата пам'яті, - я вже починала злитися. Бувають такі скрупульозні громадяни, всього кілька слів сказав, а вже вбити його хочеться.

- Така буває? – таки посміхнувся у відповідь.

- Звичайно! - підтвердила категорично. – Це я вам як медик… як лікар говорю.

І прикусила язика, хоч би він не помітив моєї обмовки, бо ще причепиться до незнайомого слова.

- Ви вже обідали? - задав він наступне питання, яким знову поставив мене в глухий кут.

Це що ж, турботу вирішив виявити чи намагається відвести розмову убік?

- Ні ще, - відповіла насторожено.

- Я так і подумав. Тоді давайте зайдемо до мене на обід. Мій будинок у парі кроків, а до вашого ще далеко добиратися. І одяг можете просушити, а після вас відвезуть додому в кареті.

«Опа! Це що такий підкат? Чи не зайти вам до мене на філіжанку чаю з чарочкою коньяку? Мда… Світи різні, а мужики однакові».

- Пам'ятайте, там у лісі, ви сказали, що коли я повернуся з вами, воїни можуть подумати про мене, як про легковажну жінку. Що тут змінилося? Хіба поруч із вами безпечно перебувати?

- Тут ви перебуваєте поряд зі мною за наказом імператора. Можете не боятись за свою репутацію.

Останнє було сказано з таким викликом, що якби я був молодшою, обов'язково б його прийняла і гордо брякнула б, що я нічого не боюся. Можливо, він очікував такої реакції, але я розчарувала красеня.

- Ні, дякую, - сказала дуже чемно.- Я сама подбаю і про свою репутацію, і про обід.

- Тоді не затримуватиму, - несподівано здався принц і, покликавши слугу зі свого будинку, звелів йому мене проводити, а сам спішно пішов.

«Чого це він? - здивовано подивилася Дракону вслід. – Ніколи не відмовляли?»

Так різко пішов, що стало трохи прикро. То проходу не давав, докопуючись до істини, а то рвонув, навіть не попрощавшись.

Дорога, що залишилася, пройшла в мовчанні. Слуга йшов трохи віддалік, і я змогла добре обміркувати нашу з Чорним розмову.

Втішного було мало, я стільки разів прокололася, що просто соромно. Не можна розслаблятися, варто постійно тримати себе в руках.

Ще таємничий хтось покінчити зі мною намагається. З якого тепер боку чекати на удар? Вбивць він підсилав, корсет отруїв… Що далі?

 - Хоча! - я зупинилася від думки, що прийшла в голову. – Корсет – це ж жіночих рук справа? Навряд чи чоловікові могло спасти на думку таким способом мене прибирати. Мій ворог – жінка? Але хто? Кому бідолаха Алана встигла насолити? Принцесам?

Ну, робила вона їм гидота, тільки хіба за це вбивають? Ні, тут щось серйозніше.

Повернувшись у свою кімнату, виявила там Мірану, яка з нещасним виглядом оглядала столик з їжею.

Побачивши мене, дівчина радісно підскочила. Відразу піднявся настрій. Вона як цуценя, що зустрічає господаря біля дверей.

Переодягнувшись у сухе і повечерявши, ми нарешті вирушили на пошуки бібліотеки.

Я за звичкою кинулась розпитувати тутешніх мешканців, як пройти до бібліотеки, але Мірана мене зупинила. Зробивши великі очі, вона залишила мене чекати біля ганку, а сама вирушила взнавати дорогу.

«Так, – подумала їй услід. – Якщо в цьому світі, замість високородних жінок все роблять слуги, не дивно, що вони виростають безпорадними і протистояти таким, як Чорний дракон не можуть».

Просто стояти було нудно, бо я вирішила прогулятися вздовж саду. Сонечко вже почало сідати, але було людно. Так завжди після зими, навіть якщо ще прохолодно, народ поспішає надвір, засидівшись у квартирах, тут те саме.