Читати книгу - "Тепер твоя. Книга перша, Єва Басіста"

Ці слова жодним чином не заспокоюють. Вони навпаки - викликають всередині велетенську тривогу.

Не рухаюся та продовжую заглядати в очі. Сподіваюся, що скаже, але він, немов язик проковтує. Не думає щось пояснювати, а ось рука між моїми ногами виконує свої дії.

І для чого? Думає заспокоїти?

- Мене така відповідь не втішає.

- Коли приїдемо - тоді скажу, - дуже тихо відповідає та ще тихше додає. - Розсунь ширше.

Якого чорта! Невже так важко сказати? Навіщо зараз таке виробляти?

Виконую його наказ та кидаю погляд вперед. Сподіваюся, що водій не помічає того, що зараз відбувається. Хоча все приховує густа темнота у салоні, а також моє пальто.

Смикаюся. Пальці Олександра пестять через тонку тканину білизни. Дуже приємно, але одночасно тривожно.

Обертаюся до чоловіка. Він не спускає з мене очей, продовжує солодку муку та іншою притискає до себе. Липовський слідкує за моєю реакцією.

Зараз відчуваю себе піддослідним кроликом на якому щось вивчають. А що на мені вивчає чоловік? Мабуть, свої техніки. Хоча без досліджень ясно, що коханець вправний, та може змусити кожну захотіти продовження.

Я не маю до нього жодних почуттів, а так зробив, що хотіла його у той клятий четвер. І зараз хочу. Дуже.

Він тільки починає щось подібне робити та все - його бранка , з якою може робити все, що воліє.

Відсуває край білизни. Зависає, а далі повільно ковзає. Я зціплюю зуби. Приємно, але треба стримувати емоції. Ми тут не одні.

Олександр ще сильніше обіймає, і цим закриває собою, а дії набувають гостроти. Пестить чутливі зони, що мене аж сіпає, але я скована.

- Григорію, увімкни радіо, бо якось сумно, - кидає такі слова Олександр.

Водій слухається. Вмикає радіостанцію, де на середній гучності грає пісня англійською мовою. Розумію для чого він це робить.

Я від задоволення заплющую очі та немов провалююся кудись, але Липовський пошепки наказує.

- Дивися мені в очі.

Ледве їх відкриваю, а він одночасно прискорює рухи та дихає мені в губи. Відчуває та бачить, що я на грані.

Він жадає прямо тут?

Хочеться вигинатися від задоволення, але скована. Волію застогнати, але не можна. Усе не можна! Навіть очі закрити! Негідник!

Липовський любить гратися, бо бачу усмішку на його вустах. Йому весело. Дуже. У очах бігають радісні вогники, які я від наступного руху припиняю бачити.

Доводить мене. Нахабно та в авто, де є інші люди. Я тремчу та закусую губи. Плювати, що на них помада. Не маю випустити жодного звуку, аби видати себе.

На цьому все має закінчитися. Ні! Він опускається пальцями нижче та проникає в мене. Продовжує голубити там. Швидко виймає та запихає всередину.

- Я не можу стримуватися, - ледь чутно хриплю.

- А треба…

Вчіплююся рукою йому в ногу та, напевно, сіпаюся, мов у конвульсіях. Однак не припиняє. Продовжує дарувати насолоду, яку доводиться стримувати.

Але не стальна. Я не хочу мовчати. Емоції беруть гору. Тільки видаю звук, то його глушить поцілунком Липовський. Не дає водію почути забавляння.

А Олександр доводить. Мої стінки стискають його пальці, які не спішить виймати, а ось поцілунок розриває.

Із цікавістю розглядає мене десь хвилину, а далі звільняє від себе, поправляє білизну та сідає прямо. Виймає з пальто пачку вологих серветок та витирає руку, якою витворяв божевілля.

Я відчуваю себе незрозуміло. Думки змішані, а тілом ще мандрує відлуння оргазму.

Липовський негідник. Невже це не можна було зробити у спальні?

- Підправ макіяж, - тихо каже. - Ти трохи стерла помаду.

- А ти витри зі своїх вуст, - відповідаю, помічаючи її на ньому.

Він виймає ще одну серветку, а я беру з того клатчу помаду, яку встигла туди закинути. Дзеркалом виступає смартфон. Швидко наводжу порядок, а авто тим часом зупиняється, та водій втомлено каже:

- На місці.