Читати книгу - "Шовкопряд, Джоан Роулінг"

Небагато, але сьогодні Страйк більше нічого не зміг би зробити — а бажання діяти аж пекло.

— Підеш зі мною,— додав він.— Тобі такі штуки добре вдаються.

— Буду в тебе за Ватсона? — спитала Робін з удаваною байдужістю. Образа, яку вона винесла вчора з «Кембриджа», ще не минулася.— Інформацію про їхні помешкання можна знайти в інтернеті. Подивитися на гугл-картах.

— Так, гарна ідея,— погодився Страйк.— Нащо оглядати місце, коли можна швиденько подивитися торішні фото?

Робін це зачепило.

— Та я більш ніж щаслива...— почала вона.

— Добре. Тоді я скасовую зустріч з Інглез. Знайди в інтернеті адреси Крістіана Фішера, Елізабет Тассел, Денієла Чарда й Майкла Фенкорта. Потім сходимо до Клемент-Аттлі-корту і ще раз його оглянемо: чи є там можливість заховати докази; у темряві мені здалося, що там вистачає кущів і смітників... О, і зателефонуй до книгарні «Бридлінгтон» у Патні. Треба поговорити з дідом, який каже, що восьмого числа бачив Квайна.

Страйк повернувся до кабінету, а Робін сіла за комп’ютер. З шарфа, який вона щойно повісила, крапотіла на підлогу крижана вода, але їй було байдуже. Думки про понівечене тіло Квайна жахали Робін, але нею володіла потреба (прихована від Метью, мов брудний секрет) дізнатися більше, дізнатися все.

І її лютило те, що Страйк — який мав би зрозуміти — не бачив у ній того, що так яскраво палало в ньому самому.

25

Thus ’tis when a man will be ignorantly officious, do services, and not know his why...

Ben Jonson, Epicoene, or The Silent Woman[31]

Виходили з офісу під раптовим пухнастим снігопадом. Робін мала на мобільному різноманітні адреси, добуті з інтернет-довідника. Страйк хотів спершу зазирнути на Тальгарт-роуд, тож Робін перелічила йому знахідки просто в метро, де вони їхали стоячи, бо був кінець години пік, і вагони були повні, хоч і не переповнені. Запах мокрої вовни, грязюки й гортексу наповнював ніздрі, а вони з Робін хиталися, тримаючись за один поручень разом з трійцею нещасних італійців з рюкзаками.

— Старий з книгарні поїхав у відпустку,— повідомила вона Страйкові.— Повернеться наступного понеділка.

— Гаразд, залишмо це до того часу. А що наші підозрювані?

Робін звела брову, почувши слово «підозрювані», але відповіла:

— Крістіан Фішер мешкає в Кемдені з жінкою тридцяти двох років — подружка, як гадаєш?

— Мабуть,— погодився Страйк.— Це незручно... нашому вбивці потрібні були спокій і самота, щоб позбутися закривавленого одягу, не кажучи про цілий стоун людських нутрощів. Я шукаю місце, де можна вийти й зайти непомітно.

— Я подивилася фото вулиць у «Гуглі»,— сказала Робін з тінню зухвальства.— У тієї квартири спільний вхід ще з трьома.

— Та й від Тальгарт-роуд їхати далеченько.

— Але ж ти не думаєш, що це дійсно зробив Крістіан Фішер? — спитала Робін.

— Малоймовірно,— визнав Страйк.— Квайна він ледве знав, у книжці його немає... навряд.

Вони вийшли на «Голборні», де Робін тактовно сповільнила кроки і нічого не сказала ані про кульгання Страйка, ані про те, як він допомагав собі руками, піднімаючись.

— А що Елізабет Тассел? — на ходу спитав він.

— Фулгем-Пелес-роуд. Живе сама.

— Добре,— кивнув Страйк.— Поїдемо поглянемо, чи нема в неї свіжоскопаних клумб.

— Хіба поліція цим не займається? — спитала Робін.

Страйк насупився. Він чудово розумів, що є шакалом на периферії розслідування, який крадеться за левами, сподіваючись, що ті лишать якусь кісточку.

— Можливо,— відповів він,— а можливо, й ні. Анстис гадає, що це зробила Леонора, а він важко змінює думку; я його знаю, працювали разом в Афганістані. Щодо Леонори,— додав Страйк буденно,— то Анстис дізнався, що вона працювала у м’ясника.

— От бляха,— сказала Робін.

Страйк усміхнувся. У стресові моменти вона починала говорити з виразним йоркширським акцентом.

На лінії «Пікадиллі» зайшли в не такий повний поїзд у бік «Беронз-корту»; Страйк з полегшенням сів.

— Джері Вальдгрейв живе з дружиною, так? — спитав він у Робін.

— Так, якщо ім’я дружини — Фенелла. На Гезлітт-роуд у Кенсингтоні. У квартирі внизу там проживає ще якась Джоанна Вальдгрейв...

— То донька,— пояснив Страйк.— Письменниця-початківиця, була на вечірці в «Ропер-Чарді». А Денієл Чард?

— На Сассекс-стріт у Пімлімо, разом з парою на ім’я Неніта й Менні Рамоси...

— Схоже, прислуга...

— ...і ще має нерухомість у Девоні: Тайтбарн-гауз.

— Де, вочевидь, і застряг через поламану ногу.

— Фенкорта в довіднику немає,— закінчила Робін,— але про нього в інтернеті повно біографічних даних. Він має будинок єлизаветинської доби під Чу-Магною — Ензор-корт.

— Під Чу-Магною?

— Це в Сомерсеті. Мешкає там з третьою дружиною.

— Далеченько,— дещо засмутився Страйк.— І нема ніякого парубоцького барлогу, де він міг би заховати нутрощі в морозилку?

— Нічого такого не знайшла.

— Де ж він зупинявся, коли ходив гуляти під місцем злочину? Чи просто на день приїхав, щоб відчути ностальгію?

— Якщо то дійсно був він.

— Так, якщо це був він... І є ще Кетрин Кент. Тут ми знаємо, де вона живе, і знаємо, що живе сама. За словами Анстиса, Квайн вийшов з таксі неподалік її будинку вночі п’ятого числа, але її не було вдома. Може, Квайн забув, що вона в сестри,— вголос міркував Страйк,— і може, коли він побачив, що Кетрин немає, то поїхав натомість на Тальгарт-роуд? Вона могла приїхати до нього туди з госпісу. Її квартиру оглянемо другим номером.

Поїзд їхав на захід, і Страйк розповідав Робін про свідків, які заявляли, що бачили, як четвертого листопада в будинок заходила жінка в паранджі, а вночі з п’ятого на шосте звідти вийшов сам Квайн.

— Але хтось із них міг помилитися чи просто бреше,— закінчив він.

— Жінка в паранджі. Ти не думаєш,— несміло припустила Робін,— що чоловік просто ісламофоб?

Робота у Страйка розплющила їй очі на розмаїття й силу фобій і образ, що палали у грудях громадськості. Хвиля уваги до розкритої справи Лендрі принесла на стіл Робін чимало листів, які то лякали її, то смішили.

Був чоловік, який молив Страйка докласти свої явно вагомі таланти до викриття осередку «світового єврейства» всередині міжнародної банківської системи: грошей, на превеликий свій жаль, чоловік не обіцяв, зате обіцяв усесвітнє визнання. Молода жінка написала з психіатричного