Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Асистент 📚 - Українською

Читати книгу - "Асистент"

3 670
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Асистент" автора Тесс Геррітсен. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 86
Перейти на сторінку:
Звісно, тут лише ті листи, які він зберіг. Можливо, дещо викинув.

Дін потягнув за блискавку і вийняв із пакета листи — приблизно дюжину конвертів.

— Ви перевіряєте листи, перш ніж віддати в’язням? — запитав Дін.

— Ми маємо такі повноваження. Усе залежить від типу кореспонденції.

— Типу?

— Якщо вважається, що листи привілейовані, нам дозволено лише перевірити конверт на заборонені речі, але читати лист ми не можемо. Це приватне листування між відправником і в’язнем.

— І в такому разі ви не знаєте, що пишуть в’язневі?

— Якщо це привілейоване листування, то ні.

— А яка різниця між привілейованим і непривілейованим листуванням? — втрутилася Ріццолі.

— Непривілейоване листування — це кореспонденція від друзів, родичів або сторонніх осіб, — пояснив Окстон, роздратовано зиркнувши на неї. — Наприклад, багато хто з наших в’язнів завів собі друзів за листуванням. Люди по той бік цих стін думають, що роблять добру справу.

— Листуючись із убивцями? Вони що, ненормальні?

— Серед них багато самотніх наївних жінок. Вони легко піддаються чарам негідників. Такий тип листування називається непривілейованим. Ми маємо право читати такі листи і вилучати з них те, що вважаємо за потрібне. Однак ми не завжди маємо час читати їх усі. У нас тут багато кореспонденції. У випадку в’язня Гойта доводилося перевіряти багато листів.

— Від кого? Не думав, що в нього багато родичів, — сказав Дін.

— Торік він став дуже відомим. Привернув увагу громадськості. Багато хто хотів йому написати.

— Ви маєте на увазі, що йому писали фанати? — запитала ошелешена Ріццолі.

— Так.

— Господи. Божевільний світ.

— Людям страшенно кортить поговорити з убивцею. Це ніби дотик до слави. Менсон, Дамер, Ґейсі — їм усім писали фанати. Жінки пропонують нашим в’язням руку і серце, надсилають свої фото в купальниках. Чоловіки пишуть, щоб запитати, як воно — убити людину. У світі повно, вибачте на слові, уйобків, які ловлять кайф від спілкування зі справжніми живими убивцями.

Але один із них не просто писав Гойту, а став членом його клубу для обраних. Ріццолі дивилася на купу листів — очевидне свідчення Хірургової слави. Убивця — це наче рок-зірка. Вона пригадала шрами, які він залишив на її долонях. Кожен лист від шанувальників був наче новий удар скальпелем.

— А привілейовані листи? — запитав Дін. — Ви сказали, що їх не читають і не піддають цензурі. Що робить лист привілейованим?

— Тут ідеться про конфіденційне листування з деякими чиновниками на рівні штату або країни. Листи від президента, губернатора чи правоохоронних інституцій.

— Гойт отримував такі листи?

— Можливо. Ми не реєструємо всі посилки чи листи, які сюди надходять.

— А як ви знаєте, що лист справді привілейований? — запитала Ріццолі.

— Я щойно пояснив, — роздратовано поглянув на неї Конвей. — Це листи від чиновників рівня штату або держави…

— Ні, я про інше. Як ви знаєте, що реквізити відправника не вигадані чи не фальшиві? Я можу скласти для одного із ваших в’язнів план втечі і надіслати в конверті з офісу, скажімо, сенатора Конвея.

Ріццолі не випадково обрала саме цей приклад. Вона спостерігала за Діном і побачила, як у нього напружилося підборіддя.

— Така вірогідність існує, — нерішуче визнав Окстон, — але за це передбачено покарання…

— Отже, таке раніше траплялося.

— Декілька випадків, — неохоче кивнув головою Окстон. — Листування між злочинцями, замасковане під офіційну кореспонденцію. Ми намагаємося зберігати пильність, але часом комусь удається прослизнути.

— А листи на волю? Ті, які Гойт надсилав? Їх ви перевіряли?

— Ні.

— Жодного?

— Не було причин. Він не вважався проблемним в’язнем. Завжди готовий співпрацювати. Дуже ввічливий і спокійний.

— Атож, — сказала Ріццолі. — Зразковий в’язень.

Окстон холодно подивився на неї.

— Детективе, у нас тут є чоловіки, які відірвали б вам руки і сміялися б. Чоловіки, які намагалися перегризти охоронцеві шию лише через те, що їм не сподобався обід. В’язні типу Гойта тривожать нас найменше.

Дін спокійно повернув розмову до конструктиву.

— Отже, ми не знаємо, кому він міг написати?

Це буденне запитання нібито притамувало дедалі гострішу злість начальника в’язниці. Окстон відвернувся від Ріццолі й подивився на Діна — двоє чоловіків зустрілися поглядами.

— Ні, не знаємо, — сказав він. — В’язень Гойт міг писати кому завгодно.

Поверхом нижче, у залі для нарад, Ріццолі й Дін одягнули латексні рукавички і витрусили адресовані Гойту конверти на стіл. Вона побачила найрізноманітніші конверти — пастельних кольорів, розмальовані квітами. Один — з Ісусом. А найабсурдніший вигляд мав конверт із зображеннями веселих кошенят. Так, саме в стилі Хірурга. Мабуть, він дуже сміявся, коли це отримав.

Ріццолі відкрила «котячий» конверт і витягнула з нього фото усміхненої жінки з оптимістичним поглядом. Там ще був лист, написаний дівочий почерком. Над буквою «і» стояли великі веселі кружечки:

Містеру Воррену Гойту, в’язню

Виправний заклад штату Массачусетс

Дорогий містере Гойт!

Сьогодні по телевізору я бачила, як вас ввели до зали суду. Я вважаю, що дуже добре розбираюся в людях. Поглянувши на ваше обличчя, я побачила стільки суму і болю! Стільки болю!.. А ще у вашій душі є доброта, я це знаю. Якби лише поруч була людина, готова допомогти вам знайти цю доброту…

Ріццолі раптом піймала себе на тому, що стискає лист у руці. Її душив гнів. Хотілося знайти дурну жінку, яка написала ці слова, і дати їй прочухана. Змусити подивитися на фото Гойтових жертв. Нехай почитала б, як судмедексперти у звітах описували останні години їхнього життя і всі ці катування, після яких смерть здавалася благословенням. Ріццолі змусила себе дочитати лист — він завершувався солоденьким звертанням до Гойтової людяності і «доброти, яка живе в кожній душі».

Ріццолі взяла інший конверт, цього разу без кошенят, звичайний білий, із листом, написаним на розлінованому папері. Знову від жінки, яка також надіслала свою фотографію: відвертий знімок, з якого скоса дивилася білявка із пересвітленим волоссям.

Дорогий містере Гойт!

1 ... 55 56 57 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Асистент», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Асистент"