Читати книгу - "Спадкоємиця Темного Володаря, Julybookss"

— Ми вже перейшли на "ти"? – посміхнувся Рейк та, все таки, піднявся на руках. Він продовжував нависати, але його тіло, нарешті, перестало мене придавлювати.

— Пробачте, – я й не помітила, як звернулась до нього на "ти".

— Не варто, – посміхаючись, відмахнувся чоловік. – мені навіть сподобалось.

— Я вас деколи не розумію, – вирішила озвучити свої думки.

— Тебе, — поправив мене професор. — Ти мене не розумієш. Що саме?

— Вашу... — почала я, та спинилась під поглядом чоловіка. — Твою поведінку. Ти поводишся холодно, вибудовуєш між нами стосунки професор-адептка. А потім цілуєш мене.

— Ти права, – підтвердив мої слова Рейк.

— І це все? – здивувалась я. — Можливо, хоть трохи поясните?

— Поясниш, — ще раз виправив мене чоловік. — Я поки не впевнений, що зможу тобі пояснити.

— Ну дякую, – я спробувала піднятись з дивану, та він не поворухнувся. — Пустіть мене.

— Я хочу відпустити, – сказав професор, дивлячись мені в очі — Хочу вчинити правильно. Розумію, що поводжусь непрофесійно та порушую всі правила академії.

— То чому не відпустите? – я очікувала на якусь відповідь, та не знала на яку.

— Бо десь тут, — чоловік взяв мою руку та поклав на свої груди, туди, де серце. — я не хочу. Я хочу продовжити цілувати тебе, цілувати так сильно, щоб ти забула про все. Я хочу вивчити кожен сантиметр твого тіла. Потім закинути тебе на плече, та віднести в свою кімнату. Хочу подарувати тобі ніч, про яку, ти ніколи не зможеш забути, і можеш мені повірити, вона буде дуже довгою. Але це погана ідея, правда?

— П-ра... – думки плутались, а серце билось в божевільному темпі. Слова давались важко, і я вже не була впевнена чи вони відповідають моїм бажанням. — П-правда.

— Тоді, тобі варто піти, — сказав Рейк, продовжуючи знаходитись в сантиметрі від моїх губ.

— Тоді, вам варто перестати так на мене дивитись, – прошепотіла я.

— Якщо пообіцяєш перестати мене зваблювати, – не ворухнувшись ні на сантиметр, відповів професор.

— Я вас ніколи не зваблювала, – обурилась я.

— Справді? – посміхнувся Ейнар. — Тоді, боюсь представити, що було б, якби ти хотіла мене звабити.

Чоловік нарешті піднявся, та протягнувши мені руку, допоміг встати. Я помітила, як він затримав її в своїй, перш ніж відпустити.

– Зробимо вигляд, що нічого не було? – запитав Рейк.

– Це буде правильно, – погодилась я.

– До зустрічі на заняттях, адептка Ренніс, – звичайним тоном сказав чоловік, ніби не він щойно цілував мене.

– До зустрічі, професор Рейк, – я постаралась повторити його тон та покинула кабінет.