Читати книгу - "Таємничий суперник, Агата Крісті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Машина легко скокнула вперед. Пролунали ще три постріли, але пройшли на щасливо великій відстані. Джуліус, різко випрямившись, нахилився через спинку сидіння.
— Нема чого стріляти, — похмуро оголосив він. — Але, гадаю, скоро буде ще один невеличкий пікнік. А!
Він підніс руку до щоки.
— Ви поранені? — швидко спитала Аннетт.
— Лише подряпина.
Дівчина підхопилася на ноги.
— Випустіть мене! Випустіть, кажу! Зупиніть машину. Вони женуться за мною. Їм потрібна я. Не треба вам губити життя через мене. Випустіть мене.
Вона обмацувала замки на дверцятах.
Джуліус взяв її за обидві руки й подивився в обличчя. Вона говорила без сліду іноземного акценту.
— Сядьте, дитя моє, — м’яко сказав він. — Гадаю, з вашою пам’яттю все гаразд. Увесь час дурили їх, еге ж?
Дівчина подивилася на нього, кивнула, а тоді раптом розридалася. Джуліус поплескав її по плечу.
— Ну, ну — просто тримайтеся. Ми не дамо вам пропасти.
Крізь схлипи дівчина чітко промовила:
— Ви з дому. Я чую це з вашого голосу. Сумую за домом.
— Звісно, я з дому. Я ваш двоюрідний брат — Джуліус Гершайммер. Приїхав до Європи, щоб вас знайти — і нічогенькі танці ви мені влаштували.
Машина зменшила швидкість. Джордж заговорив через плече:
— Тут перехрестя, сер. Я не впевнений, куди їхати.
Машина вповільнилася, доки майже не припинила рух. І коли це сталося, чиясь фігура раптом швидко перелізла через заднє сидіння і ввалилася між них головою вперед.
—Даруйте, — випробовуючись, сказав Томмі.
Його зустрів хор збентежених вигуків. Він відповідав кожному окремо:
— Сидів у кущах біля під’їзду. Тримався слідом. Не міг повідомити вам раніше на тій швидкості, з якою ви летіли. Міг лише їхати слідом. А зараз, дівчата, виходьте!
— Виходити?
— Так. Одразу по дорозі — станція. Потяг вирушає за три хвилини. Встигнете, якщо поквапитесь.
— Якого диявола ти верзеш? — скинувся Джуліус. — Гадаєш, їх можна надурити, вийшовши з машини?
— Ми з тобою не виходимо. Лише дівчата.
— Ти схибнувся, Бересфорде. Геть клепку втратив! Не можна відпускати дівчат самих. Якщо ти це зробиш, це буде кінець усьому.
Томмі обернувся до Таппенс.
— Виходь негайно, Таппенс. Бери її із собою й роби так, як я сказав. Ніхто не завдасть вам шкоди. Ви в безпеці. Сідайте на потяг до Лондона. Ідіть прямісінько до сера Джеймса Піла Еджертона. Містер Картер зараз не в місті, але з ним вам буде безпечно.
— Чорт забирай! — скрикнув Джуліус. — Ти ненормальний. Джейн, сидіть де сидите.
Раптовим спритним рухом Томмі вихопив револьвер з руки Джуліуса й навів на нього.
— А тепер ти віриш, що я не жартую? Виходьте, ви обидві, і робіть, як я сказав — або я стрілятиму!
Таппенс вистрибнула з машини, тягнучи за собою неохочу Джейн.
— Ну ж бо, усе гаразд. Якщо Томмі впевнений — він упевнений. Швидко. Ми спізнимося на потяг.
Вони побігли.
Стримуваний гнів Джуліуса нарешті прорвався: — Якого дідька...
Томмі перервав його:
— Замовкни! Ти потрібен мені на два слова, містере Джуліусе Гершайммере.
РОЗДІЛ 25
Історія Джейн
Узявши під руку Джейн і тягнучи її за собою, Таппенс дісталася станції. Її гострий слух вловив шум наближення потяга.
— Поквапся, — видихнула вона, — або ми спізнимось.
Вони дісталися платформи тієї самої миті, коли потяг зупинився. Таппенс відчинила двері порожнього купе першого класу, і двоє дівчат бездиханно опустилися на м’які сидіння.
Зазирнув якийсь чоловік, а тоді пройшов до наступного вагона. Джейн нервово здригнулася. Її очі розширилися від жаху. Вона запитально дивилася на Таппенс.
— Як гадаєш, він один із них? — видихнула вона.
Таппенс похитала головою.
— Ні, ні. Усе в порядку.
Вона взяла Джейн за руку.
— Томмі не сказав би нам так вчинити, якби не був упевнений, що з нами все буде гаразд.
— Але він не знає їх так, як я! —Дівчина тремтіла. — Ти не розумієш. П’ять років! П’ять довгих років! Часом я гадала, що збожеволію.
— Нічого. Усе позаду.
— Невже?
Потяг уже рухався, гнав крізь ніч, поступово набираючи швидкість. Раптом Джейн Фінн здригнулася.
— Що це було? Здається, я бачила обличчя — воно зазирало крізь вікно.
— Ні, там нічого немає. Дивися. — Таппенс підійшла до вікна й потягла за ремінець, опускаючи віконну панель.
— Ти впевнена?
— Абсолютно.
Дівчині здалося, що треба вибачитись:
— Мабуть, я поводжуся, як полохливе зайча, та я нічого не можу вдіяти. Якщо вони спіймають мене, вони... — Її очі нестямно розширилися.
— Припини! — заблагала Таппенс. — Ляж і не думай. Можеш бути цілком упевнена: Томмі не казав би, що ми в безпеці, якби так не було.
— Мій кузен так не вважає. Він не хотів, щоб ми це робили.
— Так, — погодилася Таппенс, доволі збентежена.
— Про що ти думаєш? — різко спитала Джейн.
— Що?
— Твій голос був такий... дивний.
— Я думала про дещо, — зізналася Таппенс. — Але не хочу розповідати тобі — не зараз. Може, я помиляюсь, але навряд чи. Це лише припущення, що спало мені на думку дуже давно. Томмі теж збагнув — я майже впевнена в цьому. Але ти не турбуйся — на це буде вдосталь часу згодом. А може, усе виявиться зовсім не так! Роби, як я тобі кажу: лягай і ні про що не думай.
— Я спробую.
Довгі вії опустилися на карі очі.
Таппенс же сиділа прямо, як цвях — ніби в стійці пильного тер’єра на варті. Усупереч власній волі вона нервувалася. Її погляд постійно перестрибував з одного вікна на інше. Вона зауважила точне розташування кабелю зв’язку. Чого саме вона боялася, важко було пояснити. Але в душі Таппенс була далека від тієї впевненості, яку виявляла на словах. Не те щоб вона не вірила Томмі, але періодично її тіпало від сумнівів, чи може такий простий і чесний юнак, як він, дати гідну відсіч зловісній хитрості цього архізлочинця.
Якщо вони все ж безпечно дістануться до сера Джеймса Піла Еджертона, усе буде добре. Але чи доберуться вони до нього? Хіба мовчазні сили містера Брауна вже не гуртуються проти них? Навіть остання згадка про Томмі з револьвером в руці ні -як її не заспокоювала. Його вже могли подужати, переважити самою лише
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємничий суперник, Агата Крісті», після закриття браузера.
