Читати книгу - " Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Глава 46
Валахія
Темна ніч, вкрила палац. А Лідія, збирала речі, вона знала, нічого доброго її тут не чекає, особливо після того, що відбулось годиною раніше:
Темний коридор
Лідія йшла обертаючись на всі боки, вона відчувала страх, начебто ось-ось має щось статися. І дійсно, в наступну секунду, дівчина відчула як хтось з'явився за її спиною, і не встигла вона навіть повернутися, як чиясь сильна і шорстка рука лягла на горло. Дихати стало важко.
—Відпусти, пусти, хто ти?! -майже в істериці закричала графиня.
—Тобі краще поїхати, ти ж розумієш, я не дозволю тобі бути тут. -почувся грубий чоловічий голос, а рука на шиї, стиснулась сильніше.
—Хто...хто ти?
—Сама знаєш хто я. -відрізав він. —Добре подумай, чи треба тобі залишатися тут, ти прийшла в чужий дім, і руйнуєш спокій його господарів.
—Що ж, я поїду. -як можна твердіше, постаралась відчеканити вона. —Але повернуся сюди, повноправною господинею. Тоді настане мій час і більше ніхто не посміє виганяти мене.
Відштовхнувши чоловіка в сторону, дівчина пішла до себе. В своїх словах Лідія була впевнена, рано чи пізно настане її час, і цей палац, і чоловік якого вона кохає, неодмінно стануть її. А поки, вона поїде в один із сімейних маєтків.
* * *
Наступний день.
Марія з Владом поверталися додому. Жінка їхала у кареті, а він попереду на коні.
—Скажи їм нехай зупиняться, я погано почуваюся - княгиню нудило. Служниця постукала у вікно і карета спинилась.
Марія виглянула на зовню і стражник, відразу подав їй руку, аби вона спокійно зійшла.
За кілька хвилин кінь Влада під'їхав туди.
—Щось не так? -спитав дещо напружено.
Марія зробила декілька ковтків води, а опісля відповіла:
—Я в порядку, нудить трохи тільки.
—Ми можемо спинитися, але додому вже не так далеко, буквально година и побачимо ворота палацу.
—Ні, їдемо, мені вже набагато краще.
—Можливо було б краще якби ти поїла, ти від ранку голодна.
—Якби я ще і поїла з ранку, то сьогодні б ми не дібралися додому.
—Добре, приїдемо, і тоді вже поїси.
* * *
У Валахії були приготування.
Міхня був радий приїзду мами, а Ілона ще більше, тепер вона розуміла, що означає сім'я.
За ці дні, поки вона була сама, новина проте що її батьки повертаються живими, була однією з найкращих в її житті.
А декілька днів назад сталось те, що не можна було робити. В ночі, перед боєм, коли всі були зайняті, замість того, щоб лягти спати, вона вилізла з кімнати через вікно. В низу на неї вже чекав Джакомо..
І так, цю ніч вона провела в якійсь запиленій і вонючій таверні, спочатку все було не так погано, він купив їм якийсь напій. Зробивши пару ковтків, Ілона, відчула як тепло пройшло скрізь живіт і підійшло до обличчя. Щоки порозовіли, а губи не помітно для неї почали посміхатися, а в голові був густий ліс, покритий сивим туманом.
Нові емоції не встигли просякнути скрізь неї, як вже в наступну хвилин Джакомо взяв її руку і ніжно поцілував. Противитися його чарівним рухам Ілона була не в силі. Взявши пивний стакан, вона зробила ще декілька глотків, злегка скривившись.
—Напій зовсім не для шляхетних леді, -засміявся хлопець. Ілона почервоніла і відвернула обличчя в сторону.
—Ілоно, а ти мене любиш?
—Звісно кохаю.
—Тоді доведи це -з усмішкою проказав він.
—Як?
* * *
Вона лежала в ліжку, в його обіймах, повністю гола. О Господи, який сором. Ці пару годин вона пам'ятала погано, що і коли допуття не знала. Не пам'ятала як і прийшла сюди, і як з'явилась в цій кімнатці для втіх.
Протризвіла тільки від слів:
—Напевно ти завагітнієш..
Що відчула в цей момент? Трохи страху.. але в той же час, вона надіялась, що тепер в них не буде перешкод, вони зможуть одружитися. Потрібно лишень обережно розповісти про це матері, аби та вплинула на батька.
А поки встала, і натягнула нічну сорочку. Зверху накинула плащ і помчалась до замку. На дворі майже світало і роса мочила її голі ноги.
—Господи, хоть би ніхто не помітив, хотів би не помітив, що мене немає.. -шепотіла сама собі, а з очей бреніли сльози. Джакомо вже не йшов за нею, спочатку намагався окликнути її на дворі, але часу на пусті розмови в неї не було..
Швидко залізши назад в вікно, вона обтерла мокрі ноги шторами і швидко чкурнула в постіль. Сон не йшов, але дівчина закрила очі.
* * *
Аслан і Елізабет були в кімнаті сам на сам. Жінка лежала на ліжку, запрокинувши голову на подушку. А чоловік сидів за столом і дивився в вікно, його на бій не взяли..
—Нам треба одружитися.
—Робиш мені пропозицію, коли у нас з тобою вже є син? -Елізабет усміхнулась, підійшла і обійняла його за плечі.
—Чому б і ні?
Він взяв її руку в свою і ніжно поцілував.
—Я вже можу підбирати сукню?
—Так, в найближчі дні обвінчаємось. - усміхнувшись відповів той.
—Альберт здається поладив з Міхеєм, після того як все скінчиться, що ми будемо робити?
—Залишимось в Валахії, переїдемо в якийсь палац, або хоча б не величкий будинок і будемо там. Сама розумієш, Трансільванія і Стамбул тепер не про нас. Я не хочу знову боротися за владу.
—Я розумію, Аслан. Ти знаєш, я завжди буду з тобою, ким би ми не були і де б не жили.
—Дякую, Елізабет.
—Ілона дивна останнім часом, чи не сказати б нам про це її батькам?
—Не думаю, що це доречно. Хай самі розбираються зі своїми дітьми. -відказав він і подивився на неї більш серйозно. —Зараз їм зовсім не до чого це, після смерті твого батька, Владу треба домовлятися з новим правителем про співпрацю в війні з турками. Ми не знаємо точно, чого очікувати від султана.
—Ох.. Добре, я зрозуміла.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги « Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En», після закриття браузера.