Читати книгу - "Агентство "Шарашка та партнери", Олена Гриб"

– Цього вечора я зайнятий.

Вона озирнулася.

– Прощавай, Колю. У тебе немає моїх речей, тому просто прощавай.

– Ти… Ти…

– Кидаю тебе. Щось незрозуміло?

– Шльондра! Скоро прибіжиш назад як миленька!

Колеса закрутились, жінку облило бризками.

– Не прибіжу. В цьому світі вистачає нормальних чоловіків, – тихо пробурмотіла вона.

Підійшла до автобусної зупинки, поклала сумочку на оголошення, що підвернулося так вчасно, оглянула забруднений одяг… Насупилась, побачивши, що сталося з чобітьми, спробувала відтерти плями з бежевого пальто. Зло жбурнула використані серветки в сміттєву урну, тупнула ногою і глянула на годинник.

Половина дев’ятої… З’їздити додому точно не встигне.

– Сволота, – прошепотіла, сідаючи в маршрутку.

Вийшла через три зупинки, попрямувала до високої сучасної будівлі з незручними сходами. Вже зайшовши всередину, помітила, що між сумкою і пальто затиснутий підмоклий білий аркуш. Напевно, приклеївся до шкіряного дна, а потім в транспорті «переліз» під руку.

– Ірино Данилівно, ви сьогодні рано!

Жінка кивнула знайомій і гидливо викинула рекламу. Та спланувала повз урну, але Ірина це проігнорувала. Прибиральницям гроші за щось же платять, хіба ні? Ось нехай і підбирають сміття.

– Ви загубили! – З-за рогу з’явилась інша співробітниця і, сприйнявши оголошення за якийсь документ, підняла його.

«Керівник грубий та агресивний? Немає перспектив? Замало романтики та пригод? Повсякденні клопоти зводять з розуму?» – побачила перші рядки.

Яка нісенітниця! Вона зім’яла папірець, прицільно метнула в урну.

Підійшла до автомата з кавою, замовила чорну без цукру… Зупинилася біля вікна, сьорбнула з пластикового стаканчика. В голові нав’язливо крутилися цифри. Два-три, три-два… Пальці самі собою натискали кнопки, і незабаром у слухавці почулися гудки.