Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Салем усміхнувся, зрозумівши, куди хилить Еріон.

— Спочатку дізнаємося його маршрут, — тихо промовив він, — а потім вирішимо, чи він буде нам у пригоді.

Коли Елрік повернувся до столу з келихами, Еріон обережно запитав, майже ненароком:

— До речі, чи траплялося вам чути про місто Тарудар?

Елрік поставив келихи на стіл і на мить завмер, здивовано глянувши на Еріона.

— Тарудар? Саме туди я і прямував! — його очі загорілися цікавістю. — Ці руїни, як кажуть, колись були частиною старовинного святилища. За легендою, там зберігали артефакти, які захищали від темряви, але самі ставали причиною невимовного жаху для своїх власників. — Елрік нахилився ближче, понизивши голос. — Якщо хоча б частина цих легенд правдива, це місце може приховувати важливі таємниці. Саме тому я хотів дослідити його та внести нові відомості до моєї книги.

Еріон обмінявся швидким поглядом із Салемом, зрозумівши, що цей несподіваний збіг може обернутися їм на користь.

— Цікаво, — зауважив Еріон, намагаючись приховати свою зацікавленість. — Ми теж чули про ці руїни. Можливо, якщо ми підемо разом, це місце виявиться не таким вже й небезпечним.

Елрік усміхнувся, задоволений і явно полегшений.

— Це було б чудово, панове! Я переконаний, що ця подорож обіцяє нам багато відкриттів.

Еріон підняв кухоль, обмінявся коротким поглядом із Салемом і кивнув у відповідь на пропозицію Елріка.

— Гаразд, домовлено, — сказав він, після чого зробив ковток медовухи. — Але перш ніж вирушати, хотілося б знати більше про те, куди саме ми йдемо.

Елрік ледь помітно усміхнувся і, поклавши кухоль, витягнув один зі своїх пергаментів, розгортаючи його на столі. Виявилося, що це стара карта — потемніла від часу, з обрисами гір, річок і руїнами, позначеними таємничими символами. Він нахилився над пергаментом, провівши пальцем по тонких лініях, що зображували гірські хребти та лісові масиви. Зупинившись на невеликій позначці у вигляді кола з кількома символами, він легенько постукав по ній.

— Ось тут, — сказав він, уважно вдивляючись у карту. — Це місце знаходиться глибоко в горах Кальдорна. Місце важкодоступне, і не кожен знає, як туди дістатися. Ця карта стара, — він зробив паузу, поглянувши на Еріона й Салема. — Їй понад двісті років, і вона є одним із небагатьох збережених записів, що точно вказують на місце розташування руїн.

Салем нахилився ближче, розглядаючи карту й намагаючись запам'ятати маршрут.

— І ви впевнені, що вони все ще там? — запитав він. — Місця змінюються, можуть бути обвали, і хтозна що ще сталося за такий час.

Елрік кивнув, зітхнувши.

— Це вірно, — погодився він. — Але наукові записи свідчать, що на це місце неодноразово натрапляли подорожні, які несли одне і те ж: лихо та таємничі зникнення. Це дає надію, що те, що ми шукаємо, збереглося й досі. Однак будьте готові до важкого шляху.

Еріон зробив ковток медовухи й усміхнувся куточком губ.

— Що ж, складнощі нас не зупинять, — сказав він. — Отже, коли вирушаємо?

Елрік відкинувся на спинку стільця, знову посміхнувшись, і кивнув:

— Як вам буде зручно, добродії. Я нікуди не поспішаю — час для мене, як і ці землі, просто частина шляху. Головне — хороша компанія і можливість дізнатися щось нове. Моя єдина мета — пригоди і пошук знань, — промовив він, підіймаючи кухоль і жестом запрошуючи продовжити трапезу.

Вони випили ще, а Еріон тим часом вирішив розпитати вченого трохи більше про нього самого.

— Отже, Елріку, звідки ви родом? І як це життя на дорозі? Схоже, у вас не бракує цікавих історій, — сказав він, сповнений інтересу.

Елрік злегка зітхнув, ніби згадав щось далеке, і провів рукою по краю кухля.

— Родом я з Теріану, королівства за горами, яке межує з Ельдарасом, — почав він. — Мій дім — це маленьке містечко, нічим не примітне, але у ньому завжди панувала любов до знань. Відтоді, як я навчився читати, мене завжди цікавили стародавні легенди, мапи, руїни… І ось так, у пошуках відповідей на запитання, що залишили попередні покоління, я й опинився на цьому шляху.

Салем, який уважно слухав, кивнув.

— І які найдивніші відкриття вам вдалося зробити за цей час? — запитав він, злегка нахилившись уперед.

Елрік потер підборіддя, на мить задумавшись.

— Одне з найдивніших відкриттів — це історія про Вічний Ліхтар, — сказав він злегка тремтливим голосом, ніби ця згадка пробуджувала в ньому давній страх і захоплення. — Це старовинний артефакт, створений за часів перших магів. За легендою, Ліхтар має здатність освітлювати найтемніші закутки не лише цього світу, але й світу духів. Його світло показує правду — оголює справжню природу людини, показуючи, що приховане в душі. Деякі казали, що Ліхтар дозволяє заглянути у майбутнє, але це був ризикований дар, бо лише сміливець або безумець міг глянути в Ліхтар, не боячись побачити правду про себе.

Салем скептично підвів брову, але Елрік продовжив, не звертаючи уваги.

— Легенди кажуть, що Ліхтар був створений для короля, який понад усе бажав істини. Він хотів побачити майбутнє своєї імперії і пізнати таємниці своїх ворогів. Але, дивлячись у світло Ліхтаря, він побачив не тільки правду, а й всі приховані страхи і слабкості своєї душі. Від цього він збожеволів, і його імперія занурилася в хаос.