Читати книгу - "Ціна збереження , Невидимі крила"

— Я виїхала в 11:40 приблизно буду на місці, — написала Лея.
Її серце билося швидше, ніж зазвичай. Вона почувалася як дитина, яку ведуть у парк на атракціони — з передчуттям радості, хвилювання і трішки страху.
Вона так хотіла побачити його. Відчути, як він обіймає її своїми сильними руками. Хотіла знову відчути його гарячі поцілунки на своїй шкірі.
Її серце шепотіло: тепер все буде добре.
Вони проводили багато часу разом, і все було тихо, спокійно, по-домашньому.
Буденні справи, які колись здавалися рутинними, тепер приносили тепло. Кай ішов на роботу, а Лея залишалася вдома — готувала щось смачненьке, прибирала, створювала затишок.
А ввечері вони лежали в ліжку, обійнявшись, ніби світ навколо них не існував. Розмовляли, сміялися, будували плани на майбутнє.
Лея мріяла про їхню квартиру, де буде багато світла, великий диван і її улюблені квіти на підвіконні. Кай уявляв себе біля неї кожного вечора після роботи.
І хоч у житті ще залишалося багато питань, у ті миті здавалося — вони зможуть подолати все.