Читати книгу - "Шхуна «Колумб», Микола Петрович Трублаїні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А що таке?
— Найбільш можливо, що це міноносець, тобто найстрашніший наш ворог. Крім того, коли він має підозріння, що поблизу є підводний човен, або коли навіть провадить на цю тему нічне учбове плавання, то може наробити нам біди.
— Ми довго будемо стояти?
— Доки не одійде на значну віддаль цей корабель. Інакше він може підслухати нас своїми гідрофонами.
Шумопеленгатори і звичайні гідрофони показували збільшення руху і наближення невідомого піратам судна. Але їхній командир залишається спокійним. Сто сорок п'ять метрів — достатній шар води, щоб заховати підводний човен, коли він абсолютно непорушний. В такому разі єдине, чим можна б його знайти, — це розвідка інфрачервоним промінням, але, зважаючи на складність і новизну цих установок, він був певний, що міноносець такої розвідки провадити не міг.
Ось невідомий корабель уже зовсім близько. Показники шумопеленгаторної установки на такій близькій відстані вже не можуть визначати його місцезнаходження. Стрілки починають танцювати, мов стрілки компаса під час магнітної бурі. Командир хмуриться. Хвилину тому він був абсолютно спокійний, але тепер закралася тривога: а що коли цей корабель таки має спеціальне обладнання для розвідки інфрачервоним промінням?! Ось зараз він пройде над човном і, визначивши його місце, скине глибинні бомби. Тоді не врятують і сто сорок п'ять метрів. Навпаки, на такій глибині бомба, коли навіть не влучить у човен, а вибухне близько від нього, може його пошкодити, і на поверхню він піднятися не зможе. Вже без жодних приладів чути, як корабель проходить над човном, лопасті його гвинтів гребуть воду. Але скоро після того шум почав вщухати. Пароплав пройшов і пішов кудись далі, так само змінним курсом. Піратський підводний човен спокійно лежав на дні, ждучи, коли зовсім зникнуть шуми.
Через деякий час настав той жданий момент. Гідрофони не вловлювали жодного звуку.
— Малий хід! — скомандував командир своєму помічникові. — Стерно глибини вниз!
Запрацювали електромотори, і човен поповз по грунту. Стерновий повернув правило стерна, і човен пішов угору. Ось він сплив на перископну глибину. Щоб піднятись вище, на човні треба було відкрити балони зі стисненим повітрям, аби витиснути з баластних цистерн воду. На поверхню підняли перископ, але в ньому лише ледве відбивалися зорі на небі. Командир наказав радистові прослухати ефір.
Далеко серед моря бовтався пароплав-база для обслуговування підводного човна. Він часто міняв пофарбування і назву. За одними документами він ішов у порти Радянського Союзу, а за другими, навпаки, йшов звідтіля. І ті, і другі документи були фальшиві і заздалегідь виготовлені. Фактично завданням цього пароплава було служити передавальним пунктом між піратським підводним човном і його метрополією. Пароплав мусив також зустрічатися на морі вночі з човном і передавати йому потрібні запаси пального, води, харчів або забирати здобич, награбовану внаслідок піратських диверсійно-шпигунських дій проти інших держав.
З обережності радист не підняв над водою антену, а випустив її в воду. Цього йому було досить, щоб чути радіостанцію пароплава-бази. Він досить швидко настроївся на потрібну хвилю, впіймав розшукувану радіостанцію і почав занотовувати олівцем шифровану радіограму, що йшла в ефір під назвою метеорологічного зведення. Радіограма була досить довга. Закінчивши запис, радист прослухав її повторну передачу. Це робилося спеціально для перевірки. Радіограму він оддав на розшифровку помічникові командира.
Пам'ятаючи відому історію з шифрувальною книгою крейсера «Магдебург», командир підводного човна запропонував, щоб його помічник завчив шифр напам'ять. Під час імперіалістичної війни в Балтійському морі було потоплено німецький крейсер «Магдебург». Руські водолази спустились на дно, проникли в приміщення командира крейсера і серед інших документів знайшли книгу секретних кодів та шифрів німецького військового флоту. Книгу згодом передали англійському морському командуванню. Завдяки тій книзі англійці довгий час швидко розшифровували розмови між німецькими кораблями та, передаючи різні фальшиві радіограми, плутали плани німецького командування.
Незабаром помічник подав командирові розшифроване повідомлення, передане надводною базою. Там було таке:
«Пароплав «Антопулос» — на шляху з Америки до Радянського Союзу. На «Антопулосі» іде устатковання для Лебединого острова. Пароплав проходить в ста милях на захід від бази. Тримає радіозв'язок з Салоніками. Позивні — ВС. Необхідно терміново вжити найенергійніших заходів».
Командир піратського човна показав радіограму Анчові. Той проглянув і, стривожено подивившись на командира, сказав лише одне слово:
— Торпеда!
В ту ж хвилину радист дістав наказ слухати позивні ВС… і, впіймавши, взяти на них пеленг. Передбачалося, що ранком пароплав зв'язуватиметься по радіо з якимось портом і тоді його можна буде виявити. Поки що підводний човен мусив ходити на лінії, паралельній курсу Лебединий острів — Лузани, бо десь тут могла відбутися зустріч з «Антопулосом».
Командир і Анч розмовляли про те, як надводна база могла дістати відомості про «Антопулос».
— Це наші американські агенти, — з певністю заявив Анч, — не інакше, бо з агентами в Радянському Союзі зв'язок майже порвано. Хто залишився живий, закопався глибоко в болото, пережидаючи погану кон'юнктуру.
Піратам дуже щастило. Старший помічник доповів, що радист впіймав розмову «Антопулоса» з Афінами.
Подвійне пеленгування показувало, що «Антопулос» знаходиться приблизно на віддалі двадцяти миль від підводного човна, йдучи повільним економічним ходом, човен не міг його наздогнати. Спливши ж на поверхню і йдучи повною швидкістю, він міг зробити це за півтори години. Було дано команду продути цистерни. Могутній струмінь стиснутого повітря витиснув кілька сот тонн води з цистерн за борт. Через сім хвилин підводний човен «невідомої» національності ішов повним ходом, доганяючи грецький пароплав. Радист грек продовжував свою роботу і залишав у повітрі невидимий, але вловлюваний радистом-піратом слід.
На підводному човні віддано було наказ торпедистам заряджати торпедні апарати й готуватися до бойового пострілу.
Торпеда. Люди суходолу незнайомі з цією страшною зброєю. Це снаряд завдовжки п'ять-сім метрів
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шхуна «Колумб», Микола Петрович Трублаїні», після закриття браузера.