Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький"

260
0
16.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Старосвітські батюшки та матушки" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 94
Перейти на сторінку:
й на­суп­ле­на. Ми­нув дру­гий день; Оле­ся все мов­ча­ла, не хо­ди­ла в пе­кар­ню, нічо­го не ро­би­ла й тільки по залі по­ход­жа­ла. Са­ма Ки­ли­на ва­ри­ла й пек­ла, що хотіла. Мов­чав і Ба­ла­бу­ха. Третього дня прий­шов Ка­зан­цев з то­ва­ри­ша­ми. Оле­ся за­го­во­ри­ла, не­на­че воск­рес­ла: при­га­да­ла Вільша­ни­цю, ва­ре­ну­ху-вед­ме­дя, ли­хос­ло­ви­ла й сміялась з Онисі. Ба­ла­бу­ха взяв шап­ку, вий­шов з ха­ти, пішов до сусіда-ба­тюш­ки за Рось, прий­шов до­до­му опівночі й сів пи­са­ти свій діяріуш. Не­ве­селі лист­ки ввійшли в діяріуш за ті смутні дні! Од то­го ча­су в діяріуші час­то ста­ли з'явля­тись йо­го вірші: "О злих же­нах", "О жені", "О без­раз­суд­ной жені", "Про жінку п'яни­цю". Ба­ла­бу­ха пи­сав ті бай­ки й вірші, встав­ля­ючи прізви­ща чо­ловіків та мо­ло­диць, він і сам на­си­лу до­га­ду­вав­ся, що пи­ше влас­ти­ву історію за се­бе й за свою Оле­сю.

Написавши в діяріуші бай­ки, Ба­ла­бу­ха впав нав­колішки пе­ред об­ра­за­ми й мо­лив­ся до півночі. Свічка бли­ща­ла на ко­со­му сто­ли­ку в ку­точ­ку й лед­ве освічу­ва­ла де­рев'яний хрест з розп'ятим Хрис­том і вер­шок Гол­го­фи, на котрій сто­яв на сто­ли­ку хрест. А про­ти блідо­го зму­че­но­го Хрис­та світи­лось ще блідніше ли­це Ба­ла­бу­хи, мріли чорні на­суп­лені бро­ви та бліді гу­би. До півночі мріла про­ти світла по­хи­ле­на вниз йо­го го­ло­ва; все бла­гав у бо­га, щоб він по­вер­нув Оле­сю на доб­ру путь і пос­лав мир та зго­ду в йо­го ха­ту.


Замість ба­жа­но­го ми­ру й зго­ди Ка­зан­цев привів у неділю в Ба­ла­бу­ши­ну ха­ту гу­сарський ор­кестр. Оле­ся зап­ро­си­ла до се­бе своїх сес­тер та знай­омих і роз­ве­ла бал. Ба­ла­бу­ха опус­тив ру­ки; він по­чав впа­да­ти в апатію, сідав в кабінеті з дов­гим ци­бу­ком в ру­ках, мов­чав і ку­рив люльку. В залі роз­ля­гав­ся клекіт, гам, сміхи, му­зи­ки, - Ба­ла­бу­ха не­на­че нічо­го й не чув, нічо­го й не ба­чив; йо­го ду­ми хо­ва­лись десь гли­бо­ко в душі, за­ти­ха­ли й не­на­че за­ми­ра­ли; на йо­го ніхто навіть не звер­тав ува­ги, не­на­че йо­го й в хаті не бу­ло.


Але не­за­ба­ром нес­подіва­но на го­ло­ву Олесі спа­ло ве­ли­ке ли­хо. Ка­зан­цев з то­ва­ри­ша­ми наг­лядів в ви­нарні жидівоч­ку Хай­ку; Хай­ка бу­ла доч­ка Шму­ля - ха­зяїна ви­нарні, мо­ло­денька, шістнад­ця­ти років, і нап­ро­чуд гар­на з ли­ця. Ве­ликі чорні очі бли­ща­ли ма­то­вим світлом, не­на­че до­ро­гий ок­са­мит; повні при­надні гу­би вис­ту­па­ли впе­ред, - ро­жеві, як май­ська ро­жа; ок­са­ми­тові бро­ви бу­ли не­на­че пенз­лем ви­ве­дені на чис­то­му ма­то­во­му лобі. Ка­зан­цев примітив її в ви­нарні, й Оле­си­на зо­ря по­ча­ла зга­са­ти на небі. Од то­го ча­су Ка­зан­цев та гу­са­ри по­ча­ли рідше бу­ва­ти в Олесі й час­то забіга­ли в ви­нар­ню, щоб по­ди­ви­тись на чу­до­ву Хай­ку. Хай­ка по­ти по­да­ва­ла гу­са­рам ви­но та пи­во, по­ки на смерть за­ко­ха­лась в Ка­зан­це­ва.


Цілий тиж­день Ка­зан­цев не по­ка­зу­вав очей, - цілий тиж­день Оле­ся не ба­чи­ла йо­го. Во­на сиділа ко­ло вікна, дур­но жда­ла, виг­ля­да­ла йо­го, а він не при­хо­див. Оле­сю бра­ла страш­на нудьга. В хаті бу­ло ти­хо, Ба­ла­бу­ха ле­жав в своєму кабінеті й завсіди чи­тав книж­ку. Оле­ся на­ки­ну­ла на се­бе шу­бу й пішла на місто; во­на сподіва­лась вглядіти Ка­зан­це­ва й зак­ли­ка­ти до се­бе на вечір. На місті сто­яв ще ба­зар. По один бік сто­яли гон­чарі, - ве­ли­ка си­ла горшків бу­ла розс­тав­ле­на над са­мою ули­цею; по дру­гий бік сиділи пе­репічай­ки та си­ду­хи з буб­ли­ка­ми, па­ля­ни­ця­ми; сто­яли сто­ли з ме­дя­ни­ка­ми, ма­ков­ни­ка­ми, а далі чорнів ряд шап­ликів з дьогтем. Сині гу­са­ри сно­ви­га­ли по місті, нес­ли на пле­чах в'язки сіна; їх чер­во­на й си­ня оде­жа зак­ра­шу­ва­ла сірий ба­зар­ний тон, як снігурі зак­ра­шу­ють чор­ний сум­ний зимній ліс.


Олеся вгляділа синіх та чер­во­них мос­калів, і їй на душі ста­ло ве­селіше. Тільки що во­на вий­шла на се­ре­ди­ну міста, про­ти неї з-за жидівської шко­ли ви­су­ну­лась ка­валька­да офіцерів і ка­та­ла прос­то на неї як ви­хор. Во­на лед­ве встиг­ла вско­чи­ти між горш­ки, як Ка­зан­цев, кот­рий дер­жав пе­ред, ні з сього ні з то­го по­вер­нув ко­ня прос­то на горш­ки і пос­ка­кав по дов­гих ря­дах по­су­ду; за ним по­вер­ну­ли інші офіце­ри, - горш­ки, мис­ки, по­лу­мис­ки затріща­ли під кінськи­ми ко­пи­та­ми, на­че тріски; здо­рові макітри та золійни­ки зас­тог­на­ли; гор­ня­та-близ­ню­ки й гле­чи­ки зас­ка­ву­ча­ли й за­пи­ща­ли, як цу­це­ня­та; че­реп­ки летіли на всі бо­ки й об­си­па­ли Оле­сю кру­гом. Задній офіцер за­ду­мав струг­ну­ти ще кра­щу шту­ку й по­вер­нув ко­ня на шап­ли­ки з дьогтем та на буб­ли­ки: шап­ли­ки по­пе­ре­ки­да­лись; чорні бриз­ки по­летіли на жидів, на буб­лей­ниць та пе­репічай­ок; дьоготь по­лив­ся по біло­му снігу й потік потьока­ми. Пе­реп­ро­ду­хи, си­ду­хи та кра­марі ки­ну­лись нав­те­ки; жи­ди й жидівки за­вей­ка­ли не своїм го­ло­сом. На ба­зарі підняв­ся гвалт, гомін, - лю­ди кри­ча­ли, бідка­лись, пла­ка­ли. Буб­ли­ки й ме­дя­ни­ки по­си­па­лись в дьоготь. Бідні си­ду­хи пла­ка­ли на ввесь ба­зар; гон­чарі й дігтярі кля­ли гу­сарів.


Олеся ма­ха­ла на Ка­зан­це­ва хус­точ­кою. А Ка­зан­цев по­вер­нув прос­то в ви­нар­ню до Хай­ки; за ним по­си­па­лась уся ка­валька­да. Увесь ба­зар ки­нув­ся бігти до пол­ков­ни­ка, пра­ви­ти пла­ту, але дурнісінько: крам про­пав і по цей день! Оле­ся прой­шла попід ви­нар­нею, заг­ля­ну­ла в вікна: Ка­зан­цев пив з гу­са­ра­ми. Вже над­вечір він вий­шов з ви­нарні. Оле­ся все гу­ля­ла по місті й вже над­вечір підсте­рег­ла йо­го й зап­ро­ва­ди­ла до се­бе. Цілий вечір во­ни ре­го­та­лись з тих пус­тощів, які вструг­ну­ли гу­са­ри на місті.


Але це бу­ла ос­тан­ня гу­сарська роз­ва­га в Бо­гус­лаві. Нас­та­ла вес­на; за­зе­леніли вер­би над Рос­сю; за­зе­леніла тра­ва над бе­ре­га­ми. Ка­зан­цев раз якось од­но­го дня приніс Олесі страш­ну звістку: гу­са­ри ма­ли вес­ною вис­ту­па­ти з Бо­гус­ла­ва.


Олеся зблідла, аж по­по­лотніла як смерть, потім тро­хи одійшла, за­ри­да­ла й впа­ла Ка­зан­це­ву на гру­ди; во­на об­хо­пи­ла йо­го ру­ка­ми так міцно, не­на­че бо­ялась, що її от-от ки­нуть з мос­ту в во­ду.


Казанцев сидів, на­че ви­те­са­ний з ка­ме­ня, - він ду­мав за свою Хай­ку.


- Мій ми­лий, мій до­ро­гий! Як ти поїдеш, я вмру за то­бою; я не пе­ре­жи­ву однієї го­ди­ни без те­бе. Цей дім, цей Бо­гус­лав, - усе бу­де для ме­не гірше за смерть, гірше за пек­ло, - го­во­ри­ла Оле­ся, ри­да­ючи.


- Не плач, не жу­рись, моє сер­це! Я те­бе не за­бу­ду, ніко­ли не за­бу­ду, - втішав її Ка­зан­цев.


- Та що мені з то­го, що ти не за­бу­деш, ко­ли я те­бе більше не ба­чи­ти­му.


- Я тобі по­ки­ну свій порт­рет, а дасть бог, я до те­бе приїду, то й по­ба­чи­мось.


- Приїдеш… Поїдеш та й за­бу­деш ме­не. Я те­бе ніза­що в світі не по­ки­ну; я лад­на їха­ти за то­бою! Я піду пішки слідком за то­бою!


"Оце при­че­пи­лось ли­хо! Ще справді побіжить за мною слідком навз­догінці!" - ду­мав Ка­зан­цев, усе га­да­ючи-ду­ма­ючи за свою Хай­ку.


- Я лад­на йти з то­бою на край світу! Піду за то­бою, де сту­пить твоя но­га; бу­ду їзди­ти з

1 ... 55 56 57 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький» жанру - 💙 Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький"