Читати книгу - "Артеміс Фаул. Зрада Опал, Йон Колфер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Артеміс звірився з показаннями на панелі управління.
— Ми на глибині сто п’ять миль. Опал спробує підірвати бомби. Вона швидко наближається.
Із пасажирського відділка з’явилася голова Мульча.
— Оце розгойдування дійсно необхідне? Я добряче попоїв нещодавно.
— Майже на місці,— кинув Артеміс.— Подорож скоро скінчиться. Передай, щоб Батлер відкрив торбу.
— Гаразд. Ти певен, що Опал зробить саме те, чого нам хочеться?
Артеміс заспокійливо посміхнувся.
— Звісно. Така вже людська натура. А Опал тепер людина, не забув? Ну, Холлі, зупиняйся.
Мерв постукав по екрану.
— Ви не повірите, Оп... міс Кобой.
На губах Опал промайнула ледь помітна посмішка.
— Не кажи. Вони зупинилися.
Мерв здивовано похитав головою.
— Так, зависли на ста двадцяти чотирьох милях. Навіщо їм це робити?
— Немає сенсу шукати пояснення, Мервелле. Просто не відпускай кнопку детонатора і скидай швидкість. Не хочу, щоб ми були дуже близько, коли станеться вибух.
Вона постукала нігтями по комунікатору, якого лишив гном. Усе вирішиться будь-якої миті.
На комунікаторі спалахнув червоний вогник виклику, і прилад ледь помітно завібрував. Опал посміхнулася і відкрила екран.
На маленькому моніторі з’явилося бліде обличчя Артеміса. Він намагався посміхатися, але видно було, що йому це важко дається.
— Опал, даю тобі один шанс здатися. Ми знешкодили твої бомби, до того ж, сюди летить ЛЕП. Краще, якщо ти здасися капітанові Шорт, а то тебе ненароком підстрелить ЛЕПівський транспортер.
Опал зааплодувала.
— Браво, містере Фаул! Яка чудова вигадка. Ну а тепер, чому б не розказати мені всю правду? Ви зрозуміли, що заряди не можна знешкодити? І той факт, що я отримала сигнал вашого комунікатора, означає, що сигнал детонатора скоро проб’ється через ваш захист. Позбавитися від вибухівки ви не можете, бо тоді я її підірву в підйомнику, саме так, як і було заплановано спочатку. А потім просто пальну кількома самонавідними ракетами. А якщо намагатиметеся втекти, я полечу за вами і знищу ваш захист, не встигнете ви і швидкості набрати. Зв’язку з ЛЕП у вас немає. Якби був, ми б перехопили сигнал. Тож вам лишається блефувати. Це дуже зворушливо. Ви просто вирішили затримати мене, доки не пройде рудне тіло.
— Отже, ти відмовляєшся здатися?
Опал зробила вигляд, що задумалася, постукала по підборіддю наманікюреним нігтем.
— Так. Боротимуся, незважаючи ні на що. І до речі, не дивись прямо на екран, це шкодить моїй шкірі.
Артеміс театрально зітхнув.
— Ну, якщо помирати, то помирати не на голодний шлунок.
Не зовсім той коментар, який роблять за лічені секунди до смерті. Навіть для людини.
— Не на голодний шлунок?
— Так,— кивнув Артеміс.— Мульч дещо прихопив із вашого транспортера.
Він підняв маленький м’ячик, укритий шоколадом, помахав ним перед екраном.
— Мої трюфелі? — охнула Опал.— Ви їх викрали. Це огидно.
Артеміс закинув солодощі до рота, почав повільно жувати.
— О, божественно. Розумію, чому в клініці тобі їх так не вистачало. Доведеться попрацювати, щоб з’їсти все до того, як ти рознесеш нас на шматочки.
Опал засичала, немов розлючена кішка:
— Убити вас зовсім не важко! — Вона повернулася до Мерва: — Маємо сигнал?
— Нічого, міс Кобой. Але вже скоро. Якщо є зв’язок, то лишилося зовсім трохи.
На екран утиснулася голова Холлі. Одна щока в неї навіть роздулася від трюфелів.
— Так і тануть у роті, Опал. Остання їжа приреченої команди.
Опал мало не проштрикнула екран нігтем.
— Ти вижила двічі, Шорт. Більше у тебе не вийде, гарантую.
Холлі розсміялася.
— Бачила б ти Мульча. Він ці трюфелі як лопатою підгрібає.
Опал зблідла.
— Є сигнал?
Навіть зараз, коли вони могли будь-якої миті злетіти в повітря, вони над нею насміхалися.
— Іще ні. Скоро.
— Продовжуй. Тримай пальця на кнопці.
Опал відстебнула ремінь і кинулася до пасажирського відсіку. Не міг той гном винести і трюфелі, і вибухівку. Аж ніяк. А вона так хотіла поласувати божественним шоколадом, коли знищить Небесне місто.
Вона опустилася навколішки на килим, пошукала руками прихований люк. Механізм клацнув, кришка відсунулася вбік.
У схованці не лишилося жодного трюфеля. Замість них там лежали дві круглі бомби. На якусь мить Опал навіть очам не повірила. Та раптом усе стало жахливо зрозуміло. Артеміс не крав бомби, просто наказав гномові пересунути їх. У цій схованці сигнал детонатора до них пробитися не може. Доки кришка закрита. Вона сама її відкрила. Артеміс змусив її саму натиснути на кнопку, що вирішує її долю.
Кров відлила від обличчя Опал.
— Мервелле! — заверещала вона.— Детонатор!
— Не хвилюйтеся, міс Кобой,— відгукнувся піксі із кабіни пілота.— Щойно встановили контакт. Тепер ніщо не завадить.
На обох бомбах спалахнули зелені цифри відліку. Від двадцяти до нуля. Стандартний час.
Опал кинулася в кабіну пілота. Її надурили. Обставили. Тепер бомби марно вибухнуть на глибині сімдесят чотири з половиною милі, набагато вище, ніж потрібно. Звісно, її транспортер буде зруйновано, а її саму захопить ЛЕП. Принаймні, така була теорія. Але Опал Кобой завжди мала кілька варіантів.
Вона сіла в крісло і пристебнулася ременем.
— Раджу вам теж пристебнутися,— поблажливо порадила вона братам Брілл.— Ви мене підвели. Прошу до в’язниці.
Мерв і Скант ледь устигли це зробити, і Опал активувала механізм катапульти. їх миттєво облило жовтим імпульсним гелем і викинуло крізь розсунені панелі.
Бульбашки гелю джерела живлення не мали і працювали лише від рушійної сили газу. Гель був вогнетривкий, протиударний і містив стільки кисню, щоб вистачило на двадцять хвилин дихання. Мерва і Сканта відкинуло назад, і вони вдарилися об стіну підйомника. Гель прилип до кам’янистої поверхні, так брати Брілл там і лишилися, за тисячі миль від рідного дому.
Опал швидко ввела в комп’ютер транспортера потрібний код. На останній прояв агресії у неї лишилося менше десяти секунд. Може, цього разу Артеміс Фаул її і переміг, але вона не дозволить йому насолодитися перемогою.
Опал вправно активувала і запустила дві самонавідні ракети, а тоді вже натиснула кнопку катапульти на своєму сидінні. Імпульсний гель Опал Кобой не потрібен. Вона додала до дизайну корабля мініатюрний транспортер-крісло. Лише один, іншим він ні до чого. Власне, Опал було байдуже, що станеться з братами Брілл. Вони їй більше не потрібні.
Вона натиснула кнопку газу, не переймаючись правилами безпеки. Що від того, коли вона трохи подряпає корпус корабля? За секунду він і не таких пошкоджень зазнає. Крісло-транспортер рвонуло до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Зрада Опал, Йон Колфер», після закриття браузера.