Читати книгу - "Заміж за Темного, Ешлі Голд, Ксенія Мур"

Клод розсміявся, згадуючи свою витівку, риси його обличчя пом’якшали, мов він і справді перевтілився в наївне і бешкетливе хлоп’я. А в очах спалахнули вже знайомі бісики і я з посмішкою подумала, що пустощі він полюбляє і досі, тільки тепер дорослі і часом зовсім непристойні. Від такої недоречної згадки про залицяння чоловіка я зашарілася і щоб приховати це, зробила вигляд, що уважно роздивляюся квітку, яку зірвала дорогою сюди. 

-  А що було далі?

-  Ми повернулися до палацу. І тоді почали відбуватися дивні речі. Мій дар почав рости з небувалою швидкістю, неначе сам Темний ліс розбудив його, закликав до життя. Мене знову і знову тягнуло туди повернутися, і з кожним разом я ставав ще сильнішим, немов підживлюючись від оточуючої природи і її первозданної магії. Ще будучи доволі юним, я зрозумів, що моє місце тут і, що мій дар накладає на мене і певні обов’язки. Тому й повідомив батькові, що відмовлюся від престолу і стану наступним Володарем Темного лісу. 

 Ніби засоромившись своєї відвертості, Клод ляснув долонями по колінах, підвівся і з лукавою посмішкою простягнув мені руку.

-  Щось ми засиділися і занадто багато уваги приділили моїй скромній персоні. Я вже непокоюся, що у моєї майбутньої королеви на кам’яній лаві змерзне її гарненька дупка.

-  Яке шляхетне зауваження – гідне майбутнього короля, - пирснула я і скривала цьому нахабі невдоволену гримасу, підпустивши очі під лоба.

Та сердитись по-справжньому я не могла. Навіть навпаки – відчула приємне тепло від його турботи, нехай і замаскованої у таку фривольну форму. Тепер я була впевнена, що в книзі автор не зміг розкрити справжній характер Темного. За його холодністю і показовою бездушністю криється зовсім інша людина: відповідальна, не байдужа до чужих проблем, турботлива і чуйна. А його безсоромні жартики… схоже, вони мені вже теж подобалися.

-  Все для тебе, кицю, все для тебе, - підморгнув Клод, а потім зі сміхом додав, - до того ж, нас вже мабуть зачекалася наша невгамовна танцюристка.

-  От це вже залізний аргумент!

Я теж засміялася, пригадавши бабцю Орлану. Кожного вечора, після занять і прогулянок, Клод навчав мене танцям. Хоча, вірніше було б сказати, допомагав їх згадати. Як з’ясувалося - пам’ять тіла насправді існує. Це проявилося не тільки у моїй поставі та ході, а й у тому, що я з легкістю змогла чи то опанувати, чи то таки пригадати всі ці хитромудрі па та викрутаси. А Орлана виявилася просто фанатом таких розваг.

Ми неспішно брели алеєю до будинку і вели чергову світську бесіду, що також було частиною мого навчання. Ми торкалися тих тем, які зазвичай обговорюють люди на прийомах, під час невимушеного спілкування на прогулянці, за столом або в будь-якому іншому місці, коли трапляється нагода потеревенити. 

-  Реє Мелісандро, а як ви ставитеся до нового романа рея Ризота?

Ризот? А це ще хто такий і з чим його їдять? Щось я не пригадувала, щоб ми раніше про нього говорили. От ризото я справді полюбляла, особливо з морепродуктами. Та навряд воно мало хоча б якесь відношення до невідомого мені Ризота. 

-  О, на мій превеликий жаль, я ще не встигла з ним познайомитися. Але мені буде дуже цікаво взнати вашу думку про нього, рею Клоде.

-  Радий був би з вами поділитися, реє, якби мав хоч найменше уявлення хто він такий.
Клод відповів так пафосно, що я навіть не відразу збагнула, що він мене розіграв. От же хитрий лис! 

-  Ти молодець, кицю! – похвалив, задоволено усміхаючись. – Змогла гідно вийти з ситуації. Думаю ти вже готова до зустрічі з представниками нашої знаті.

Я лише скривилася від згадки про цих стерв’ятників. Перша зустріч з ними залишила незгладиме враження. Але тепер я вже не та налякана та розгублена Кіра, а впевнена у собі рея Мелісандра Лайонкорт. Хай мені і трохи лячно, та більше витирати ноги об себе я не дозволю нікому.