Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

— Ми були разом десять років,— мовила Робін, безуспішно намагаючись тримати себе в руках.— Коли він учився, а я працювала, за все платила я. Невже треба було зберігати чеки?

— Ви можете згадати про це на особистій зустрічі...

— Та він тільки розсердиться,— відповіла Робін.

Вона піднесла руку до обличчя і затулила його, зненацька ладна заплакати.

— Гаразд, добре. Спробуємо досудове врегулювання.

— Це розумне рішення,— знову заусміхалася Джудит Коббз.— Я напишу «Брофі, Шенстону і...»

— Принаймні матиму шанс сказати Метью, що він — кінчене лайно,— раптом розлютилася Робін.

Джудит відповіла смішком.

— О, я б не радила цього робити,— сказала вона.

«Та ти що?» — подумала Робін, дивлячись на фальшиву усмішку, і підвелася.

Коли вона вийшла від адвокатки, здійнявся зимний вологий вітер. Робін рушила назад до Фінборо-роуд; вітер задував пасма волосся в очі, обличчя заніміло від холоду, і врешті-решт вона зайшла до маленької кав’ярні й там, усупереч власним правилам здорового харчування, купила велике лате й шоколадний брауні. Робін сіла за столик під вікном і дивилася на поливану дощем вулицю, насолоджуючись затишком, тістечком і кавою, аж тут задзвонив мобільний.

Страйк.

— Алло,— відповіла Робін з повним ротом брауні,— вибач, я їм.

— Я б теж попоїв,— відповів Страйк.— Знову стирчу тут під чортовим театром. Боюся, Барклей правий: на Балеруна ми нічого не накопаємо. Маю новини про Бамборо.

— Я теж маю,— вимовила Робін, нарешті проковтнувши,— але новини так собі. Діти Вілми Бейліс не бажають з нами спілкуватися.

— Діти прибиральниці? А чого?

— Вілма померла вже не прибиральницею,— нагадала Робін,— вона працювала в соціальній службі.

Звідки взялася ця потреба його виправити? Мабуть, річ у тім, що коли Вілма Бейліс може навічно лишитися прибиральницею, то й на Робін можна вічно казати «тимчасова секретарка».

— Добре, то чого з нами не хочуть спілкуватися діти працівниці соціальної служби? — спитав Страйк.

— Донька, яка мені дзвонила — Іден, старша,— сказала, що вони не бажають згадувати важкий для родини час. Сказала, що справа не в Марго, а тоді почала суперечити сама собі, бо коли я сказала, що нас цікавить лише Марго... точних слів не пригадаю, але загальний сенс був такий, що розмови про зникнення Марго — це для них розмови про особисте.

— Ну, на початку сімдесятих їхній батько був за ґратами, а Марго умовляла Вілму взяти розлучення,— нагадав Страйк.— Мабуть, справа в цьому. Як гадаєш, варто їй передзвонити? Спробувати переконати?

— Не схоже, що вона може передумати.

— І вона сказала, що говорить за своїх братів і сестер, так?

— Так. Одна з сестер проходить курс хіміотерапії. Іден окремо попередила, що нам не можна з нею розмовляти.

— Добре, з нею не розмовляй, а з іншими спробуй.

— Іден це не сподобається.

— Можливо, але що нам втрачати?

— Та нема чого,— погодилася Робін.— А у тебе які новини?

— Медсестра з клініки й ота друга працівниця реєстратури, не Глорія Конті...

— Айрін Булл,— підказала Робін.

— Айрін Булл, нині Гіксон, так... обидві будуть раді з нами поспілкуватися. Виявляється, вони ще з тих часів дружать. Айрін з радістю

прийме нас і Дженіс у себе вдома цієї суботи. Думаю, нам варто піти туди разом.

Робін увімкнула гучний зв’язок, щоб перевірити на телефоні графік на суботу. В календарі було зазначено таке: «День народження Страйка / Дівчина Вторака».

— Я маю стежити за подругою Вторака,— сказала Робін, перемкнувшись на звичайну розмову.

— Тьху на те, хай Моррис стежить,— відповів Страйк.— Ти за кермом... якщо ти не проти,— додав він, і Робін усміхнулася.

— Я не проти,— сказала вона.

— От і добре,— підсумував Страйк.— Відпочивай там.

Він повісив слухавку. Робін повернулася до свого брауні й доїла його повільно, насолоджуючись кожним шматочком. Попри перспективу перемовин з Метью (і явно завдяки давно потрібній дозі шоколаду), вона почувалася значно щасливішою, ніж десять хвилин тому.

19

І там я друга вірного знайшов,

Що знемагав серед тяжких скорбот;

Й мене схилили жалість і любов Полегшити тягар його турбот.

Едмунд Спенсер, «Королева фей»

Страйк ніколи нікому не нагадував про наближення свого дня народження, і в сам день мовчав. Ні, він був не проти, якщо люди про нього згадували; власне, це його зворушувало більше, ніж він показував, проте Страйк мав уроджену відразу до святкувань за графіком і силуваних веселощів, і з усіх дурниць такого штибу найбільше не любив, коли йому співали «З днем народження».

З днем народження, скільки він себе пам’ятав, були пов’язані сумні спогади, на яких Страйк старався не зосереджуватися — як правило, успішно. Іноді в дитинстві мама просто забувала купити йому подарунок. Біологічний батько цю дату взагалі ігнорував. День народження був нерозривно пов’язаний з усвідомленням (яке давно стало частиною його натури), що саме його існування — випадковість; генетичну приналежність Страйка довелося доводити через суд, а процес його появи на світ — то «ой, любий, така бридота, якби народжували чоловіки, то за рік людство вимерло б».

Для Люсі, його сестри, болісна була сама думка про те, що близька людина на день народження не отримає листівки чи подарунка, їй не можна подзвонити, влаштувати вечірку, в гіршому разі — хоч поїсти разом. Саме тому Страйк зазвичай брехав сестрі, казав, що має інші плани,— тільки б не їхати до неї