Читати книгу - "Імператор, Кирило Легович"

Розділ двадцять дев’ятий 

Те, що колись було передовим перетворюється на старе й нікому не потрібне минуле. 

                                                           “Закон часової  нитки” 

 -Я шокований! - скаржився Ромул, сидячі у своєму кріслі, склавши ноги на стіл. - Він не знає куди витрачають мільярд щомісяця. Як таке взагалі може бути? Мене найбільше дивує те, як він спокійно це сприйняв. Його страх був не через кошти, а через мій гнів. Це абсурдність голові уряду не знати куди витрачають кошти! 

 -Я з тобою повністю погоджуюся, - відповіла Марія, сідаючи на  край столу. - Така особа не знає куди йдуть кошти, точніше на що вони йдуть? Мене дивує чому ти його залишив на посаді, а не відправив до антикорупційного бюро? 

-Ой, знаєш, ось ця процедура могла затягнутися на рік, а там і вибори. І що мені далі, як не підтримаю Лейвера, то одразу посипляться питання. Тому я йому сказав, що в нього є місяць аби мені сказати куди ці кошти йдуть. 

-Абсурдність, брате! Це не складається в моїй голові! Ти зі соєю м’якістю скоро овочем з короною на голові станеш, а далі що, новий регент, повернення Ґранда? 

-Знаєш, попри те, що нам зробив Ґранд, він хоч би «Орден» знищив. 

-А яка гарантія того, що «Орден» більше не повернеться? А може у нас  тут зараз по Хюману бігають низи цієї організації, і от-от готують нову революцію? 

-Цього ніхто не знає… 

-Ромуле! - підскочила дівчина від обурення. - Ти у нас хто взагалі? Імператор, чи може мер містечка на Марсі? Ти так говориш наче не володієш ніякою інформацією! Ти робиш з себе дурня, якого можна обвести навколо пальця! Ооо, чому я народилася на декілька хвилин пізніше, так би зараз сиділа на твоєму кріслі! 

-Твої слова сприймаються як заклик до держперевороту. Мені потрібно вводити надзвичайний стан, - жартома промовив Ромул, склавши пальці в піраміду. 

-Та хоч Парламент розпускай! 

-Дідько! Парламент! На шістнадцяту! Добре, що нагадала. 

-Що, будеш розпускати? - жартома сказала Марія. 

-Якби ж я мав за що. Сьогодні традиційне щомісячне слухання у Парламенті, Імператору потрібно бути обов’язково. Буду слухати, що вони зробили за цей місяць. А в кінці побажаю хорошої роботи на наступний місяць. Зі мною не хочеш ? 

-О ні, дякую! Я краще подивлюся запис чи по телевізору. Тоді вже як додому приїдеш договоримо. 

  Марія вийшла з кабінету Імператора. Своєю чергою Ромул  пішов до кімнати відпочинку. Тут крім здорового ліжка, столу та шафи висіла картина. Імператор часто її бачив, але зараз  він дивився на неї з таким поглядом, наче це шпигунська камера: квадрати, ромби, кільця й ліній в помаранчево-синіх тонах почала дратувати його.  

Ромул зняв її зі стіни й поклав на стіл. Перевдягаючись, він декілька разів сердитим поглядом дивися на неї. Така ненависть дивувала і його самого. 

Імператор вийшов з кабінету й з наказним тоном у перемішці з проханням звернувся до свого секретаря: 

-Давиде! У кімнаті для відпочинку лежить на столі картина. Зможеш її винести? 

-Так, ваше бажання для мене мій хліб, - з гумором відповів Давид. 

-Тільки роби так, аби тут, маю на увазі на роботі, її більше не було. 

  З подивом Давид провів Імператора. Коли Ромул вийшов, секретар пішов до кімнати. Він побачив авангардистську картину, що лежала на столі. Давид обережно розглядав її. Зо дві хвилини він не зводив з неї очей, аж поки не почув дзвінок у себе на робочому місці. 

 -Я такі каракулі в п’ятому класі на уроці математики робив, а тут ще й у спальні Імператора. Ха, митці XX століття! Дивні були, - промовив сам собі Давид, понісши картину до свого робочого місця.