Читати книгу - "Скривавлена зоря, Axolotl"

Астрід відчула, як серце б’ється у грудях.

— Це… неможливо, — прошепотіла вона.

Сігн повільно підняла голову.

— Він тебе не відпустить.

Її голос був ледь чутним, ніби лунав здалеку.

Астрід стиснула кулаки.

— Хто?

— Локі.

Астрід хотіла відповісти, але її слова застрягли в горлі.

Сігн зробила крок вперед, і тоді вітер раптово стих, а ліс занурився у глибоку, неприродну тишу.

— Ти йдеш його шляхом, — сказала вона, дивлячись прямо в очі Астрід.

— Це неправда! — Астрід відчула, як її охоплює гнів.

Сігн нахилила голову, її обличчя залишалося спокійним, майже байдужим.

— Я теж так думала.

Астрід здригнулася.

— Чому ти тут? Чому ти не в світі мертвих?

Очі примари здалися їй ще темнішими.

— Бо він не відпустив мене.

Торлейв мовчав, стоячи трохи осторонь. Але його кулаки були стиснуті.

— Чого ти хочеш від мене? — запитала Астрід, знову відчуваючи, як холод пробирається під її шкіру.

Сігн підняла руку й торкнулася її долоні.

Астрід відчула крижаний біль, що пробігся по її венах.

— Не довіряй йому.

Її голос став майже шепотом.

— Інакше ти теж станеш тінню.

Астрід розтулила рот, щоб щось сказати, але все навколо раптово вибухнуло темрявою.

А коли вона кліпнула — примари вже не було.

Тільки вітер знову почав шелестіти в гілках, ніби нічого й не сталося.