Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Наче за наказом, на горизонті й справді з’явився Звір. Він стрімко біг в їхньому напрямку. Велике, моторошне чудовисько.

— Що мені робити? — запитала Аліса.

Жінка відпустила її руки й, ставши рівно, просто дивилася на чудовиська.

— Ти маєш його вбити. Інакше він тебе. Звірі — тварини з іншого світу. Їхня шкіра добре захищена від магії. Її дуже важко пробити, але хвіст і роги залишаються відкритими. За їх допомогою, вони нас відчувають. Тому, щоб знищити Звіра, найлегше нанести удар йому в голову біля ріг або у хвоста. Краще зробити це прямо зараз! — крикнула вона, коли те чудовисько вже було за десять метрів.

Аліса вмить схопила його гіллям дерев і повалила на землю. Це викликало в неї дивну радість. Як же давно вона не використовувала інші стихії!

— Непогано, — кивнула незнайомка, ніби оцінюючи її дії, — але вирветься. Краще використай вогонь — це твоя стихія. Ще може підійти вода, але цілься на його кров. Пам’ятай, роги й хвіст — найбільш вразливі.

Тоді Аліса збагнула, що вона її вчила. Але навіщо? І хто це? Дух викладачки? Проте часу на роздуми не було.

— Ясно, — відповіла вона, злегка налякана, коли чудовисько почало роздирати рослинні пута.

Аліса зробила повільний видих. Потім підпалила собі руки і, неначе вогняним променем, моментально поцілила йому прямісінько в лоба. Спалах, попадання — Звір впав замертво. Удар пропалив у його голові діру, від якої йшов дим з запахом горілої курки. Вона мимоволі згадала про слова Доріана.

— Ого, — сказала, трохи хитнувшись від втрати енергії.

Аліса досі не вірила, що їй вдалося вбити Звіра. Це було так легко, так приємно. Доки вона не згадала, що це все не насправді.

На обличчі жінки тим часом розквітла щира усмішка.

— Кажу ж, ти вся у свого батька.

— У батька? — Раптом їй запекло в грудях. — Ви моя мати? А як вас звуть?

Тільки-но Аліса встигла озвучити ці запитання, коли молода жінка навпроти почала зникати, розмиваючись з усім довкола.

— Ні-ні-ні! Не зникайте, — вигукнула вона, але за мить і сама щезла.