Читати книгу - "Втрата"

Розділ двадцять п’ятий

— Іноді, коли ти не телефонуєш тоді, коли я чекаю твого дзвінка, — сказала вона, — мені здається, що це я скоро збожеволію.

— Пробач, — сказав він. — Але в мене добрі новини. Я думаю, почалося.

— О, це чудово. Як то мав звичай казати ШерлокХолмс? Гра починається? Чи то був Шекспір?

— Я не пам’ятаю, — сказав він.

— Отже, ти передав повідомлення?

— Так.

— Але тобі доведеться побути там трохи довше й побачити, що станеться далі.

— О, я знаю, — мовив він. — Переконаний, це буде в новинах.

— Мені хотілося б тут їх почути.

— Я привезу газети.

— О, я з радістю їх прочитаю, — сказала вона.

— Про Тес уже нічого не пишуть. Думаю, це означає, що нічого вони не знайшли.

— Я думаю, ми повинні подякувати долі за все те, що діється нам на користь, чи не так?

— І було в новинах також дещо про того зниклого детектива. Про того, якого моя… ти знаєш… найняла.

— Ти думаєш, вони знайдуть його? — запитала вона.

— Важко сказати.

— Зрештою, нам нема чого про це турбуватися, — сказала вона. — Ти наче нервуєшся.

— Та певно.

— Це важка частина, ризикована частина, та коли ти все складеш докупи, воно окупиться. І коли надійде час, ти приїдеш сюди й забереш мене.

— Я знаю. Він не стривожиться, де ти є, чому не приходиш його навідати?

— Навряд, щоб він витрачав свій день на думки про мене, — сказала вона. — Він згасає. Можливо, протягне ще з місяць. Це не так мало.

— Ти думаєш, він коли-небудь любив нас? — запитав він.

— Якщо він колись когось і любив, то лише її, — сказала вона, не намагаючись приховати свою гіркоту. — А чи робила вона коли-небудь щось для нього? Чи доглядала його? Чи прибирала за ним? А хто розв’язав його найбільшу проблему? Він ніколи не був вдячний мені за те, що я для нього зробила. Ми ті, хто постраждав від несправедливості. Через нього ми не мали справжньої родини. Те, що ми тепер робимо, — це відновлення справедливості.

— Я знаю, — сказав він.

— Що для тебе зробити, коли ти повернешся додому?

— Морквяний торт.

— Звичайно. Це найменше, що може зробити мати для свого сина.

Розділ двадцять шостий

Я зателефонував у поліцію й залишив послання для детектива Рони Ведмор, яка дала мені свою візитівку і ставила мені запитання, після того як ми розвіяли попіл Тес над протокою. Я запитав, чи зможе вона приїхати до нас із Синтією додому, й повідомив її, що скоро ми будемо там обоє. Дав їй адресу на той випадок, якби вона її ще не знала, але міг би об заклад побитися, що вона її вже знала. У своєму посланні я написав, що моє запрошення прямо не пов’язане зі зникненням Дентона Ейбеґнела, але, в певному розумінні, може його стосуватися.

Я також написав, що нам треба зустрітися терміново.

Я запитав Синтію, чи хоче вона, щоб я приїхав забрати її на роботі, але вона відповіла, що почуває себе нормально й приїде додому сама. Я покинув школу, нікому не пояснивши, чому це роблю, але вони там, гадаю, вже звикли до моєї ексцентричної поведінки. Ролі щойно вийшов зі свого кабінету, він бачив, як я розмовляю