Читати книгу - "Мiстер Мерседес"

Він продає кожній з них по ріжку, одній шоколадного, а іншій ванільного морозива. Вони хихотять. Правда та, що одна потворна, а інша ще гірша. Обслуговуючи малих, даючи їм решту, він думає про відсутню «Короллу», загадуючись, чи ця зміна в рутинному післяобідньому режимі Ходжеса має якийсь стосунок до нього. Наступне повідомлення від Ходжеса на «Блакитній Парасольці» може пролити якесь світло, підказати, в який бік повернуто ніс екс-копа.

А якщо навіть ні, Брейді все одно хочеться почути щось від нього.

— Ти не смієш мене ігнорувати, — промовляє він під передзвін і теленькання дзвіночків у себе над головою.

Він перетинає Ганновер-стрит, зупиняється біля торговельного центру, вимикає двигун (дратівні дзвіночки благословенно вмовкають) і витягає з-під сидіння свій ноутбук. Комп’ютер він тримає в ізольованому кейсі, бо у фургоні завжди так збіса холодно. Діждавшись, коли завантажиться ноутбук, завдяки вай-фаю сусідньої кав’ярні, він заходить на «Блакитну Парасольку Деббі».

Нічого.

— Ах ти ж старий хер, — шепоче Брейді. — Ти не смієш ігнорувати мене, ти, старий хер.

Зашморгуючи зіпер на кейсі із захованим туди знову комп’ютером, він бачить пару хлопців, що стоять перед крамничкою коміксів — дивлячись на нього, вони перемовляються, усміхаються. Зі свого п’ятирічного досвіду роботи Брейді оцінює їх десь як шести-чи семикласників зі спільним ай-к’ю сто двадцять балів і довгим майбутнім, що полягатиме в отоварюванні чеків по безробіттю. Або коротким у якійсь пустельній країні.

Вони підходять, попереду той, що на вигляд більш дуркуватий. Усміхаючись, Брейді висовується з вікна фургона:

— Чим вам допомогти, хлопці?

— Нам хотілося взнати, чи є у вас тут Джері Ґарсіа[196], — каже Дуркуватий.

— Нема, — відповідає Брейді, усміхаючись ще ширше, — але якби був, я би, звісно, дав йому волю.

У них такий розчарований вигляд, що Брейді мало не регоче. Натомість він показує вниз, на штани Дуркуватого:

— У тебе зіпер розійшовся, — каже він, а коли Дуркуватий дивиться вниз, Брейді тицяє пальцем йому в м’яке місце під підборіддям. Трохи жорсткіше, ніж він сподівався — насправді набагато жорсткіше, — та ну й чорт з ним.

— Підловив, — весело каже Брейді.

Дуркуватий посміхається, показуючи «так», його підловили, але там, просто над адамовим яблуком, у нього червоний рубець і сльози здивування плавають у його очах.

Дуркуватий і Не Зовсім Дуркуватий рушають геть. Дуркуватий озирається через плече назад. Зараз, із надутою нижньою губою, він схожий більше на третьокласника, а не на зростаючого юного підлітка в закаляних спермою трусах, який у вересні викобенюватиметься в коридорах середньої школи імені Біла[197].

— Це насправді боляче, — каже він трохи ніби здивовано.

Брейді себе кляне. Щиголь достатньо сильний, щоб навернути сльози на очі дитині, означає, що він виявив себе достатньо правдиво. Це також означає, що Дуркуватий і Не Зовсім Дуркуватий його запам’ятають. Брейді може вибачитися, може навіть, щоб показати свою щирість, дати їм безплатно морозиво, але тоді вони запам’ятають це. Це дрібничка, але дрібнички накопичуються і потім ти можеш отримати щось величезне.

— Перепрошую, — каже він, і то цілком щиро. — Я просто пожартував, синку.

Дуркуватий показує йому «фак», солідарний з ним Не Зовсім Дуркуватий також додає свого середнього пальця. Вони заходять до крамнички коміксів, де — якщо Брейді знає такого роду хлопців, а він їх знає — після п’яти хвилин гортання сторінок їм запропонують або щось купувати, або вшиватись геть.

Вони його запам’ятають. Дуркуватий може навіть розповісти своїм батькам, а його батьки подадуть скаргу до Льоба. Це малоймовірно, проте не виключено, і чия вина, що, замість легенько, як він намірявся, Брейді ткнув у голу шию Дуркуватому Хлопцю пальцем так сильно, що там залишився слід? Це жирний екс-коп вибив Брейді з рівноваги. Він змушує його робити помилки, і Брейді це не подобається.

Він заводить свій фургон. Дзвіночки з гучномовців на даху починають дзеленькати якусь мелодію. Брейді повертає ліворуч, на Ганновер-стрит, починаючи знову займатись своєю рутинною роботою, він продає ріжки, і «Полярні батончики», і «Щасливих хлопчиків», поширює цукор надвечір’ям, слухняно дотримуючись усіх обмежень швидкості.

— 9 —

Хоча на Озерній авеню повно парковочних місць після сьомої години, як про це добре була знала Олівія Трелоні, та коли Ходжес і Джейні Паттерсон близько п’ятої вечора повертаються з «Сонячних акрів», місць мало й вони віддалік. Утім, Ходжес помічає одне десь за три чи чотири будівлі далі по вулиці і, хоча воно невеличке (наступна поза порожнім місцем машина трохи перебрала зайвого), він швидко й легко втискує туди свою «Тойоту» — як ступню в чобіток.

— Я вражена, — каже Джейні. — Сама я ніколи б не зуміла так зробити. Коли вперше здавала іспити на водійські права, я двічі провалювалася саме на паралельному паркуванні.

— Залізний, мабуть, у вас був екзаменатор.

Вона усміхається:

— На третій раз я одягла коротку сукню і цей тонкий трюк виявився вдалим.

Думаючи про те, наскільки йому хотілося б побачити її в короткій сукні — що коротше, то краще, — Ходжес каже:

— У цьому нема ніяких тонкощів. Якщо ви здаватимете задом до бровки під кутом сорок п’ять градусів, помилитися неможливо. Тобто якщо у вас не занадто велика машина. От «Тойота» ідеальна для парковки в місті. Не те що… — він обриває себе.

— Не те, що «мерседес», — закінчує вона. — Ходімо, підніметеся, вип’єте кави, Білле. Я навіть сама вкину гроші в лічильник.

— Вкину я. Фактично, я заплачу за стоянку максимальну суму. Нам багато про що треба побалакати.

— Ви про щось дізналися від моєї мами, авжеж? Це тому ви були таким мовчазним усю дорогу назад?

— Дізнався і переповім вам, але не з цього місця мусить розпочатись розмова. — Він дивиться їй тепер прямо в обличчя, і це обличчя, в яке легко дивитися. Господи-Ісусе, йому хотілося б бути на п’ятнадцять років молодшим. Бодай навіть на десять. — Я маю бути з вами відвертим. Мені здається, що ви думаєте, ніби я прийшов у пошуках роботи, але справа не в тому.

— Ні, — мовить вона. — Гадаю, ви прийшли, бо почувалися винним через те, що трапилося з моєю сестрою. Я просто використала вас. І я про це не шкодую. Ви були делікатним до моєї матері. Добрим.