Читати книгу - "Привид безрукого ката"

— І що? — що Лев умів, — то це з дитячою наївністю видавати пласкі запитання. Марі це, до речі, подобалося.

— Згадувати і мчати, щоб бути першими. Хіба ти ще не засвоїв правил змагань?.. — Марі притулилася до його плеча. Вона була така маленька і гарненька, з хвилястим волоссям, як у фей з дитячих фантазій Лева.

Лев починав здогадуватися, що Марі щось задумала.

— Кажи, — попросив. На його носі був майонез, на щоці — кетчуп, на губах — гірчиця з приклеєною смужкою моркви, на тротуарі — все. Окрім сосиски, бо якби ще і її впустив — то прощавай обід.

Шмідт відчувала, що ще не час. Ну не вистачає якоїсь дуже важливої детальки у його виразі обличчя, яка б підказала, що можна спробувати підкинути ідею. Й ідея не буде розтоптана живою.

— Казала ж — ідемо в кафе. Поїмо, як люди... — схитрувала.

— Я до людей ще не дотягую. Фінансово. Як не прикро. Я їм, як студент. Вибач... Але... — він утерся серветкою. Майонез, кетчуп, гірчиця щезли з його обличчя, залишивши приклеєну смужку моркви, яку ніжно зняла Марі. — Дякую... Давай!..

— Я вчора заради розваги гортала велику світову енциклопедію... — почала Марі.

— Так... — заохочував її Лев.

— І навмання відкрила...

— Так..

— На сторінці «Теорія ймовірності»...

— Так...

— І подумала...

— А з цього місця детальніше...

— Що наступний — таксист...

Лев зіжмакав недоїдений хот-дог і вкинув у смітник. Те ж саме зробив і з хот-догом Марі. Вона дивилася на нього, як на клоуна. Дістала із сумочки вологі серветки і витерла руки.

— Погнали! — захотів Лев. — Немає часу на роздуми, не те що їсти!.. Принаймні матимемо пригоду. Втрачати нічого... Інтуїція понад усе!!!

Марі розцінила Левів поспіх як вибрик і не дуже квапилась. Ідея ідеєю, але це не означає, що треба мчати сторч головою не знати куди.

— Чуємо, що бовка дзвін, та не знаємо, де він, — сказала Марі улюбленим прислів'ям однієї далекої сусідки.

— Вже не раз знали. І що?..

— Обожнюю кататися на таксі! — випалила Марі, все ще думаючи, що Безрукий клеїть дурня...

— А я ні, — сказав той, — набрав оператора, викликав конкретну машину. «Гаразд, — почув відповідь, — вільний. Через десять хвилин». І тут Марі побачила, як Лев став хижаком...

Вона притиснулася до стінки й мовчки спостерігала, як лев з настовбурченою гривою ходив туди-сюди по тротуару, привертаючи увагу всіх.

Всі не сміли мовити й слова... Марі подумала: не тому, що боялися — не могли... Бо справжньому леву перечити у дикому лісі не сміє ніхто... Крім неї...

— Стій, — сказала.

Лев покірно зупинився, нервово переступав з ноги на ногу і дивився на годинник. Стрілка була важка, схожа на лінивий вареник. І приклеїлася до циферблата, як вареник до тарілки...

Добре знайоме таксі примчало швидше, ніж пообіцяв оператор.

— Заскакуйте! — вигукнув переляканий таксист. Його очі були червоні, губи пересохлі, потріскані. Руки трусилися. Лева з Марі довго припрошувати не треба було. Безрукий всадовив Марі ззаду, а сам на ходу скочив на переднє сидіння...

— Щось не дуже зрозуміла ваша поведінка, — сказав Лев, дивуючись гучному сопінню таксиста та його водінню без правил. Він мчав, як божевільний, в останню мить уникаючи зіткнень. — Може, поясните?

— Я вчора добре випив... — випалив водій, роблячи черговий маневр божевільного обгону.

— Я за вас радий, — сказав Лев.

— Вранці хотів похмелитись. І взяти відгул. По дорозі мене перестріла циганка. Сказала: якщо зараз же не знайду безрукого чоловіка з хвилястою жінкою і не прощу їм — мене сьогодні не стане.

— Тоді простіть! — втрутилася у розмову Марі.

— Як і коли? — вигукнув спітнілий таксист. — Ви що — не бачите, що нас переслідують? Уже двоє... Якщо вони нас наздоженуть — нам гаплик. Я знаю циганку, вона не бреше... Я вже раз її не послухав. Поїхав і заробив по даху. Знаєте самі...

— Я знаю, що роботи! — вигукнула Марі і вийняла із сумочки косметичні ножички. — Ви повинні підписати кров'ю договір, що прощаєте всім їхні гріхи. Прощаєте?

— Я казав, що прощаю, — злився таксист. — Циганка теж щось про кров говорила. А як?

Марі, як різник, ковзнула по руці таксиста ножицями. Він з переляку на мить втратив контроль за дорогою, випустив з рук кермо. Машину закрутило, вона вдарилася об бордюр.

— Тут! — верещав Лев до збентеженого водія. — Притули пальця тут!

Від бордюру відбило не тільки автомобіль, але й водія. Він обома руками полетів на Лева, який устиг підставити під його закривавлену руку договір...

Потім заскрипіли гальма, і в таксі ззаду влетів грузовик. Машину підкинуло, як м'ячик і перекинуло на дах.