Читати книгу - "Енеїда"

подорожей. Дормез — (франц. dormіг — спати) — м'яка карета, пристосована для спання в дорозі. Ридван — велика карета для далеких подорожей, запряжена 6 — 12-ма кіньми. Портшез (франц. рогtег — носити і сhaisе — стілець) — легке переносне крісло, в якому можна сидіти напівлежачи. Перекладні — на державних (казенних) дорогах екіпажі, в які на кожній станції (приблизно через десять — п'ятнадцять кілометрів) впрягали свіжих коней і міняли візника. Плату брали і за кількість прогонів, і за швидкість. То б заплатив на три прогони — тобто оплатити дорожні витрати у потрійному розмірі, щоб на кожній станції обслуговували в першу чергу, давали кращих коней і везли якомога швидше. 60. Лепорт — рапорт. Гайдуки — слуги в маєтках великих магнатів, також придворна охорона. 64. Як йшла черідка вечерочком — увечері, коли пастухи женуть череду з поля і люди розбирають корів по дворах, піднімається шум, гам, стоїть страшенна пилюка, тому легше проскочити до когось непоміченим. 66. Турн, по воєнному звичаю, 3 горілкою напившись чаю — в образі Турна втілено окремі характерні риси армійського офіцера тієї доби. Нагадаємо, що четверту частину "Енеїди" І. Котляревський написав, перебуваючи на армійській службі. 71. На кіл Амату пасажу — посадити на кіл (на палю) — смертна кара особливо принизлива, призначена для найнижчого стану, "бидла". А тут — особа царської крові, та ще й жінка. У добу феодалізму самому способові смертної кари надавали неабиякого престижного значення. Смертна кара через повішення для провідних організаторів повстання декабристів 1825 р. сприймалася тодішнім суспільством і самими засудженими дворянськими революціонерами як приниження їхньої гідності, образа. До того ж, було прийнято виконувати вирок публічно. До смертної кари через посадження на палю особливо часто вдавалася польська шляхта під час розправи над захопленими повстанцями — запорожцями, гайдамаками. 72. Турн викликає на поєдинок Енея і царя Латина, щоб захистити свою честь. Такого мотиву — виклику на поєдинок — у Вергілія немає і не могло бути, оскільки, згідно з поглядами стародавніх греків і римлян, честь у громадянина могла відняти держава, громада, а не приватна особа. Сучасник Вергілія, римський філософ Сенека говорив: "Образа не досягає мудреця". Еней з Турном сходяться на поєдинок в кінці "Енеїди" для того, щоб уникнути зайвого пролиття крові воюючих сторін. Це зовсім не те, що поєдинок честі. Подібні поєдинки на полі битви були звичайним явищем, причому втеча від сильнішого ворога з метою порятунку не вважалася безчестям (див. VI, 67 — 70). Поєдинки честі з'явилися, мабуть, у рицарські часи. Особливого поширення набули у XVIII — початку XIX ст. у дворянському та офіцерському середовищі. Турн викликає на дуель Енея і Латина згідно з добре відомим у ту пору ритуалом. Він пише листи, де пропонує вибрати зброю, погодити інші деталі поєдинку, відправляє їх, як було прийнято, спеціальними гінцями. Але тут же автор поеми бурлескне обігрує прийнятий серед людей "благородного званія" ритуал. Достойна зброя для дворянського поєдинку — пістолети, шпаги, шаблі. А князь Турн пропонує князеві Енею битися "хоть на киї, хоть кулаками". Пригадаймо борців Дареса і Ентелла з другої частини "Енеїди". Драгоман — у первісному значенні: перекладач при посольстві, дипломатичній місії, також гінець у дипломатичних справах; потім — просто гінець, посильний. 74. Но "горе грішникові сущу..." — початок поширеного духовного вірша. Тут маємо вказівку на те, що він був у репертуарі мандрованих дяків, студентів Києво-Могилянської академії. Крім "Енеїди", І. Котляревський використав ще раз цей духовний вірш у водевілі "Москаль-чарівник" (написаний 1818 — 1819). У заключній сцені водевіля викритий і присоромлений невдаха-залицяльник, "городський писар" Финтик, каючись, співає: О, горе мне, грешнику сущу! Ко оправданню ответа не имущу, Како й чем могу вас ублажити? Ей, от сего часа буду честно жити! 75. Чинш — податок, плата хазяїнові за користування його землею. 76. Лавинії к Петру мандрик — "...коржі з сиру з мукою та яйцями... називаються "мандрики" (Маркевич. — С. 15). Три хунти воску на ставних — фунт — давня, ще з часів Київської Русі міра ваги у східних слов'ян, дорівнює 409,5 грама. Ставних — підсвічник у церкві, так називали і свічки для церковного підсвічника. Льняної пряжі три півмітки — щоб уяснити, що таке півміток, треба мати уявлення, як вели рахунок пряжі. Готові до виробництва, намотані з шпульки на мотовило нитки пряжі рахували в таких одиницях: чисниця — 3 нитки, пасмо — 10 чисниць, півміток — 20 — ЗО пасом. Серпанків вісім на намітки — з серпанку — легкої прозорої тканини (подібної до нинішньої марлі) — готували намітки, якими пов'язували поверх очіпка голову заміжні жінки. Кінці намітки, покриваючи фігуру жінки з спини, спускалися мало не до землі. І двісті валяних ґнотів — ґноти для свічок, каганців, ламп. Дослідник творчості І. Котляревського П. Волинський про коментовану строфу писав: "Цією "статистичною довідкою" поет відтворює характерну картину економічних відносин кріпосницького часу. Чинш складають в основному вироби натурального господарства, але з обов'язковою наявністю певної кількості грошей, яких особливо потребувало панське господарство кінця XVIII — початку XIX ст., коли все більше розвивались товарно-грошові відносини" (Волинський П. К. Іван Котляревський: Життя і творчість. — К., 1969. — С. 143). Треба тільки пам'ятати, що економічна реальність доби тут бурлескне обіграна, постає в гумористичному освітленні. Поряд з пряжею і воском (у неспіврозмірно малій кількості) фігурують розраховані на комічний ефект мандрики "к Петру" Лависі, а плата грошима за хутір, де "ставок був, гребля і садок", сміхотворно мала — в тиждень по алтину, тобто по три копійки. 77. Муцик — мопс, взагалі маленька собачка. Поноска — ошийник. Тімениця — кірка з відмерлих часточок шкіри і бруду на довго немитому тім'ї малої дитини, а то й дорослого. 78. Стременний — тут: слуга, який на полюванні пильнує собак; у потрібний момент він спускає їх з поводків на звіра. Під час виїзду на полювання мусив постійно бути біля свого пана, при стремені, звідки й походить назва. 80. Асафета, або ще асафетида ("вонюча камедь") — лікувальний екстракт,куди входив сік рослин з домішкою смоли, сірки, фосфору, різних солей.Рекомендувалася асафета при різних захворюваннях, у тому числі при розладах нервової системи. Сервета — салфетка. Іще клістир з ромну дали — клістир — клізма. Ромен (Маtricarіа discoideае) — ще народні назви: ромашка пахуча, ромашка дика, маточна трава, ромашка без'язикова, романець — лікувальна трава; настій з неї вживають як потогінний та протизапальний засіб. 82. Чаплія — кухарське знаряддя, з допомогою якого переносять гарячу сковороду, залізний гачок з дерев'яним держалном. Рубель — дерев'яний валик з ручкою і поперечними зарубками, яким розкачували намотану на качалку білизну. Ричка — керівниця (К.); доярка. Гуменний — токовий, старший, що організовував роботу