Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Легенди нескореної зими 📚 - Українською

Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Легенди нескореної зими" автора Сергій Ухачевський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 82
Перейти на сторінку:
тітушню, — повідомив він, коли всі розташувалися довкола довгого нашвидкуруч збитого столу. — Вони зараз бєспрєдєльнічають в районі від Бессарабки до площі Левка Дебелого[118]. Їх там приблизно п’ять груп по сім-десять чоловік.

— Озброєні? — поцікавився Морпєх.

— Так, по два-три автомати на групу. Грабують перехожих, не пускають у бік Майдану машини. Кажуть, уже вбили кількох людей.

— В нас є класні бімби, тримав для такого випадку, — зізнався Морпєх.

— Що за бімби? — поцікавилися в один голос хлопці.

Він дістав з ящика, що був на стелажі для брендованих трусів, кілька саморобних гранат, зроблених з водопровідних муфт та трійників.

— І що вони дають? — поцікавився Сергій.

— Кістку не переб’ють, але одяг, м’ясо порвуть. Чотири бімби по тітушкам однієї групи — і в нас є два автомата…

— Я буду фиксировать выемку оружия, — вирішив Матроскін. — С этим шутить нельзя. Будем все записывать на фото и видео. Я складу протоколы изъятия.

— Ти їбанувся! — аж закипів Морпєх. — Війна! Нас вбивають, а ми протоколи будемо складати?!

— Может, ты еще будешь писать протоколы про то, как мы бросаем бимбы в титушек? — обурився Десант.

— Какие еще такие бимбы? Не видел я никаких бимб, — знизав плечима Матроскін. — Это все ваши домыслы. У нас мирная акция, никакого насилия.

— Хоть так хорошо, — заспокоївся Десант.

— Ось така їбанута війна! — вирішив Дід. — Але найцікавіше, що Матроскін тут правий. Принаймні потім ми зможемо хоча б щось пред’явити новій владі…

— Дело такое, — продовжив його думку Матроскін, — можем предъявлять, а можем и порвать все эти протоколы. Потом, когда будет надо. А бумажка, она ведь еще никому не помешала.

— Бюрократ, — реготнув Бача. — Бумажна душа…

Він був задоволений, що опинився знову у свої стихії і може хоч чимось допомогти хлопцям. Почував він себе погано, його нудило, боліла голова, але коли прийшов лікар його оглянути, сказав йому:

— З будуна буває ще гірше. Але нічого, якось виживаю.

Тим часом Автомайдан провів розвідку і передав інформацію про місця дислокації тітушні. Транспорту, щоб оперативно дістатись до них, не було, тому Дід дав наказ: ноги на плечі і — вперед. Першу групу очолив сам. Другу повів Матроскін.

Вони просувалися під стінами Хрещатика з боку непарних номерів. Ніч, що стала насідати, приховувала їх. Проминули барикаду, на якій було кілька охоронців і яка впиралася правим флангом у ЦУМ. Далі, біля виходу з торговельного центру навпроти Бессарабки, стояла група тітушні, схожої на гопників. Їх було більше двадцяти чоловіків і кілька дивного виду шмар. Довкола них — ні душі. Даішники забороняли машинам, що намагалися проїхати до барикад, повертати. Тому більшість авто змушені були шукати інших шляхів, аби потрапити до майданівців.

Група Матроскіна йшла з протилежного боку. Ліхтарі на Хрещатику були відімкнені, вулиця освітлювалася з вікон будинків і поодиноких рекламних щитів.

Дід жестом зупинив свою групу і стиха сказав у рацію:

— Матроскін, бачу тітушню, — глянув у бінокль і описав ситуацію: — У них автомати. За ними, метрів за п’ятдесят, на дорозі, стоять гаїшники. Теж зі зброєю. Відганяйте мусорів, ми беремо цих. Пішли.

— Понял. Работаем, — відповів Матроскін у рацію.

Майданівці непомітно підібралися до тітушок, котрі цілком повірили у власну безкарність і вседозволеність. Вони курили, ржали так, наче вже перемогли і зробились новими господарями України.

Зашипіли бікфордові шнури. Вони вискочили з тіні та жбурнули під ноги тітушні бімби. Вибухи рвонули з такою силою, що ті не встигли навіть скинути з плечей автомати, були оглушені та шоковані. З іншої сторони до гаішників з дубеняками підскочила група Матроскіна. Ті стояли, перелякано водячи автоматами у бік майданівців, але не наважилися стріляти, заскочили в машину і на всіх парах рвонули геть.

Перша група накинулась на тітушок. Частина гопників встигла збігти вниз, у пішохідний перехід, хтось був поранений, хтось планував оборонятись, але все намарно. Майданівці були люті та рішучі. Тітушок били тихо, продумано, з насолодою. Верещала вульгарна шмара, намагаючись захистити свого «парня», але теж отримала по морді і затихла, захлинувшись кров’ю з вибитих зубів… Біля них на сходах, що вели до переходу, лежали та сиділи зв’язані й побиті в місиво майданівці та звичайні перехожі, котрі просто не сподобалися тітушні.

Сергій нахилився до побитої шмари, глянути, чи жива. У тої були розквашені в кров губи, старий синець під оком, але що кинулось у вічі — на всіх пальцях у неї було нанизано кілька десятків обручок і перснів.

Надійшла група Матроскіна, розгарячіла не стільки боєм, скільки перспективою бою і пробіжкою.

— Эти мусора не для войны… — сказав Матроскін. — Стоять на дороге и обирать шоферов — одно, а стрелять в майдановцев — за это ж никто не заплатит. А если не платят, значит, в работе нет смысла.

— Точно, — погодився Сергій. — А тепер ти поглянь, що ми тут наколядували в тітушні. Багатство!

Бійці встигли їх обшукати. З прекрасного — три АКСУ з магазинами і набоями, кілька тисяч доларів і більше десяти тисяч гривень, мобільні телефони, планшети, явно відібрані у киян, а також золоті вироби, одяг, складений поруч із полоненими. Їх вже встигли звільнити. Ситуація змінилась. Частина звільнених бранців кинулася бити тітушню. У кров, у місиво. Сергій їм не забороняв. Око за око, зуб за зуб. Такий час. Частина побігла на Майдан до своїх.

В одного з тітушок у кишені знайшли ключі від машини. Виявилось, що мусора виділили їм для патрулювання мікроавтобус.

— Ось ми і на колесах, — констатував факт Морпєх.

— А ось ми і чуємо, що вони говорять, — показав дві рації Борзий.

— Так, — наказав Сергій, у якого вселився дух війни. — Беремо їхню колимагу, їдемо далі. З груп виділяємо по два бійця, щоб відвели тітушню в штаб і там їх допитали.

Подумав, подивився на Матроскіна і сказав:

— Вибач, тобі потрібно буде зайнятись допитами і зафіксувати все на камеру. Потім передаси всю цю мерзу, — кивнув на тітушок, — в штаб. Скажеш Заумному, щоб зайнявся інвентаризацією і описом всього добра, відібраного в людей. Нехай їх обдзвонює, а вони приходять і забирають…

— Понял, командир. Согласен с твоим решением. Пусть Морпех командует моими бойцами. Не против?

— Нехай, — погодився з вибором Сергій. — Тепер не обов’язково самому рити схрони, зможе примусити своїх бійців… — підколов.

— А що зі зброєю? — поцікавився Морпєх, пропустивши повз вуха підколку.

— У разі чого, будемо стріляти на ураження, — вирішив Сергій. — Але все робити по-тихому. Поки стволи ховаємо, але недалеко, щоб були під руками…

1 ... 56 57 58 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди нескореної зими», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Легенди нескореної зими"