Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона, Аманді Хоуп"

Усередині пахло, як і належить книжками, особливий запах дитинства. Відразу згадалося, як бігала до нашої місцевої бібліотеки і запоєм читала Гріна «Червоні вітрила» і «Та, що біжить хвилями», а також Азімова і Братів Стругацьких. Мене завжди вражало вміння людей вигадувати свої химерні світи. Тепер починаю сумніватися, що вони їх вигадували, можливо, самі, як я зараз, мандрували?

До запаху старих книжок долучався ще якийсь гіркуватий, начебто й знайомий, але розпізнати не змогла. А ще запах пилу і свічок, що згоріли.

Не сказати, що будівля вразила мене своїми розмірами чи великою кількістю книг. Так собі, середня провінційна бібліотека. Полиці, правда, не дерев'яні, а різьблені, начебто із заліза, що теж здалося мені дивним, хоч і виглядало дуже гарно. Потрап сюди хоч трохи вологи, все заіржавіє, і багато фоліантів можуть зіпсуватися.Хоча те, що я прийняла за залізо, могло бути й іншим, невідомим мені матеріалом.

Поряд із книгами, на полицях були складені схожі на пергаментні сувої.

Насамперед Мірана розшукала свічки, бо надворі вже спускалися сутінки. А я почала бродити між рядами, не знаючи, з якого боку почати. Шукаючи для себе хоч якусь підказку.

До сувоїв вирішила поки не торкатися, та й виглядали вони надто тендітно, раптом могли розсипатися прямо в руках.

Забралася до відділу, де книжки виглядали найбагатше. Товсті в гарних обкладинках, із хитромудрими золотими візерунками, де-не-де зустрічалося вкраплення дорогоцінного каміння. Щоправда, ні назв, ні авторів на них не було, лише малюнки та символи.

Виявивши один символ схожий на той, що я бачила в батьковій лабораторії, взяла книгу з полиці.

Тільки-но зібралася відкрити, як мене охопив страх. А раптом я не вмію читати. Випивши зілля, я почала розуміти тутешню мову, а от як бути з писемністю? Те, що рідну мову дівчини легко читаю, це одне, судячи з татового зошита, але чи дає зілля можливість читати і на місцевому?

Замружившись, різко розкрила книжку на середині, повільно розплющила спочатку одне око, потім інше. І радісно посміхнулася. Здається, пощастило! Читати я вмію. Значить, і дочка лікаря, швидше за все, могла.

Трохи помилувавшись на пожовклі сторінки, почала жадібно читати текст. Ось тут мене і чекало розчарування. Абзаци складалися з якогось набору слів, що не піддаєвались розумінню. Ні, окремі речення я розуміла, але загального змісту ніяк не вловлювала.

Промучившись досить довго, повернула незрозумілу книгу на місце. Пройшла знову вздовж полиць.

Тепер із гарними обкладинками вирішила не чипати, треба пробувати з простенькою, що й зробила.

Мірана на той момент запалила свічки. Одну залишила на столі, а з другою тинялася за мною слідом.

"Була не була" - прошепотіла я і розкрила непримітну сіреньку книжку. І… О диво! Тест був зрозумілим. Радості моєї не було меж. У книзі описувалися якісь історичні події, трохи нудною мовою, але мені віна здалася, прямо-таки, чарівною.

Прочитавши кілька абзаців, повернула її на полицю. Тепер потрібно знайти книги, в яких йдеться про магію та про влаштування цього світу.

З підозрою зиркнула на гарні фоліанти, щось мені підказувало, що саме там я знайду відповіді на свої запитання.

Трохи завагавшись, повернулася до величезних томів. Можливо, мені просто не пощастило, і я знайду текст, що цілком читається.

Взяла одну книгу з полиці, потім іншу, потім третю. Але, на жаль, у всіх них була повна абракадабра з несподіваним набором слів.

- Так, що це таке?! - простягла з досадою.

Мірана, що стояла поруч, лише знизала плечима, дивлячись на мене з жалем.

 - Як це можна зрозуміти? - знову запитала в тишу бібліотеки, не сподіваючись на відповідь, але зненацька його отримала.

- Магічні книги вам не прочитати без застосування магії!

Ми зі служницею дружно обернулися. У проході між стелажів стояв другий принц, Сніговий барс своєю світлою персоною.

- Вибачте, що ось так увірвався і порушив вашу самоту. Помітив вас ще біля входу та не втримався від цікавості, зазирнув.

- І що в мені такого цікавого? - запитала, трохи напружившись, інтерес принців ставав дуже нав'язливим.

- У вас?! - здивовано перепитав Барс, і, підійшовши ближче, з таємничим виглядом зауважив: - Ви зараз перший об'єкт пліток у палаці.

– Я? – моєму шоку не було меж. Як таке могло вийти? Навпаки, весь час намагалася бути якомога непомітнішою.

- Так, - посміхнувся він і тут же поспішив мене заспокоїти: - Але не хвилюйтеся, це ненадовго, як тільки з'явиться інший об'єкт, про вас одразу забудуть.

Прямо як у бабусі в селі, щойно з'являвся хтось новенький, усе село збігалося подивитися.

Приїжджаєш так чергового літа на канікули, а кумушки вже тут як тут, сидять на лавці.

«Дивись, Зінкіна як виросла! А як була худою оглоблею, так і залишилася» І далі сміх такий єхидненький. А ти ще маєш повз них пройти і ввічливо привітатись, інакше не так зрозуміють, до бабці скаржитися побіжать, що внучка в неї не вихована».

У палаці, виходить, як у тому селі, нічого не приховати.

– Але чому я? - запитала засмучено, їм що, тут поговорити нема про що.

- Одне те, що вас привіз Третій принц, викликає найбурхливіше обговорення. Мій брат взагалі не схильний робити добрі вчинки, але ви змінили його принципи. Це розбурхує уми, - прошепотів Барс і підморгнувши мені, підбадьорюючи.

«От чому! Знову все через того Третього принца! Навіть коли його немає поруч, він умудряється псувати мені життя».