Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"

Минає два тижні.

Весь цей час Влад вмовляє мене переїхати до нього в будинок, але я чомусь не поспішаю це робити. Не можу пояснити ні йому, ні собі, чому я весь час відмовляюся. Можливо, мені соромно, що я тут особисте життя влаштовую, тоді як моєї подружки більше немає.

Щоб мені не казав Влад, як би не переконував у протилежному, але я відчуваю свою провину у смерті моєї подруги. Та й Міша так вважає. Він мені прямо так і сказав, у день похорону Елі. Я не ображена, адже він має повне право так вважати і говорити. Єдине, що мене дуже сильно засмучує, що я не можу бачитися зі своїм похресником. Він росте, змінюється з кожним днем, а я не можу цього спостерігати. Міша чітко дав зрозуміти, щоб я не наближалася до Дмитрика. Можливо, одного разу він знайде в собі сили і пробачить мене. Принаймні я дуже на це сподіваюся.

Сьогодні Влад повідомив мені важливу новину. У вівторок відбудеться засідання суду, тобто вже через чотири дні. Я страшенно нервую з приводу того, як усе пройде. Переживаю, що ця погань викрутиться й уникне покарання, але Влад запевняє мене, що Реґіна отримає по заслугах. Сподіваюся, що вона залишиться у в'язниці до кінця своїх днів, бо я дуже боюся, що одного разу вона все ж вийде звідти, і буде мститися мені і Владу.

Я багато думаю про це, прокручую в голові й досі ніяк не можу зрозуміти, як можна настільки бути одержимою людиною, щоб у прямому сенсі позбуватися людей на шляху до своєї мети. Наплювавши на закон, творити такі жахливі речі. Адже Реґіна усвідомлювала, що робила. Кожен свій злочин обачливо спланувала. Спочатку вбила дружину Влада, а наступною мала стати вже я, але мій коханий чоловік зумів мене захистити. Ось тільки Елечка стала випадковою жертвою.

Страшно уявити, що було б, якби Влад не встановив ту програму на мій телефон і не відстежив того вечора моє місце розташування. А що тут уявляти, власне кажучи. Для мене все закінчилося б у тому підвалі, але невідомо, що довелося б пережити ще перед тим, як Реґіна остаточно розправилася б зі мною. Мені чомусь здається, що вона не проґавила б шансу познущатися наді мною наостанок.

Від похмурих думок мене відволікає вхідний дзвінок.

– Привіт, коханий.

– Привіт мила, ти як? – весело запитує Влад, і я млію від його голосу.

– Усе добре, працюю.

– У нас тут до тебе пропозиція, – у слухавці чути метушню і голос Дані, але розібрати, що він говорить, мені не вдається.

– Я слухаю уважно.

– Данька просить відвезти його в дитячий розважальний центр і хоче, щоб ти поїхала з нами. Як ти на це дивишся?

– У принципі, я не проти.

– Тоді ми заїдемо за тобою після роботи.

– Домовилися. Цілую, – потрібно швидше закінчувати всі справи, бо часу до кінця робочого дня залишається не так багато.

Ми чудово проводимо час у розважальному центрі. Данька світиться від щастя і прагне неодмінно побувати на всіх атракціонах. Ми з Владом теж граємо кілька партій в аерохокей. Я навіть один раз виграю в нього, через що Влад дується й обіцяє мені це пригадати, водночас доволі загадково посміхаючись.

Покинувши розважальний центр, ми прямуємо на паркування, коли Влада раптово кличе чоловічий голос. Ми обертаємося і бачимо сивочолого чоловіка, біля якого стоять два охоронці.

– Здрастуй, Владе.

– Що Вам потрібно? – я помічаю, як Влад хмуриться.

– Приділиш мені кілька хвилин?

– Лано, сідайте в машину, я зараз.

– Усе гаразд? – мені стає трохи ніяково від цих дивних людей і від того, як Влад напружився, побачивши того чоловіка.

– Не турбуйся, все добре. Я швидко, – він прямує в бік незнайомця.

Я саджаю Даню на заднє сидіння і пристібаю ременями, намагаючись виглядати якомога спокійніше, щоб дитина не почала нервувати.

Минає близько п'яти хвилин і Влад, повернувшись до нас, сідає за кермо.

– Усе нормально?

– Так, не хвилюйся.

– Хто це був?

Влад кидає погляд на Даню в дзеркало заднього виду і втомлено зітхає. Він не поспішає з відповіддю.

– Це був батько Марти.

– Несподівано. І що він хотів?

– Бачитися з онуком.

– Ти начебто не радий цьому, – я уважно стежу за його реакцією і мені очевидно, що для Влада це неприємна тема.

– Можна й так сказати. Усі ці роки йому не було жодного діла до мого сина. Повний ігнор, з моменту народження і донині. А тут раптом згадав, приїхав і щось вимагає, – він із силою стискає кермо.

– І що ти йому відповів?

– Я сказав, що категорично проти того, щоб він спілкувався з моїм сином. Нехай валить туди, де був усі ці шість років.

– І як він це сприйняв? – я в курсі, що у Влада з колишнім тестем натягнуті стосунки, він сам мені про це розповідав одного разу, коли я розпитувала його про Марту.

– Сказав, що ми ще повернемося до цієї розмови. І який чорт його приніс, – Влад роздратовано струснув головою.