Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- Мене не вижене з лісу зграя старих шкап! - вигукнув Геґрід.

- Геґріде, - з жахом пискнула Герміона, а Бейн і сивий кентавр вдарили копитами в землю, - ходімо звідси, прошу!

Геґрід зрушив з місця, але й далі не опускав арбалета й не відводив погрозливого погляду від Маґор'яна.

- Ми знаємо, кого ти ховаєш у лісі, Геґріде! - гукнув їм услід Маґор'ян, а інші кентаври тим часом зникли в лісі. - І терпець нам уже вривається!

Геґрід розвернувся. Було видно, що він готовий кинутися на Маґор'яна.

- Скілько треба, стілько й будете терпіти, бо ліс так само його, як і ваш! - закричав він, а Гаррі з Герміоною, впираючись руками в кротячу камізельку, щосили підштовхували Геґріда вперед. Він насуплено глянув униз і здивувався, коли побачив, як вони його штовхають. Мабуть, він цього навіть не відчув.

- Чого се ви? - буркнув він і пішов далі, а вони, важко дихаючи, задріботіли поруч. - От клєті старі шкапи!

- Геґріде, - засапалася Герміона, обминаючи зарості кропиви, на які вони натикалися по дорозі туди, - якщо кентаври не хочуть, щоб у лісі були люди, то як ми з Гаррі зможемо...

- Але ж ви чули, шо вони казали, - відмахнувся Геґрід, - вони си не чіпают лошат... тобто діточок. Та й чого б то вони мали нами командувати?

- Дарма стараєшся, - пробурмотів Гаррі пригніченій Герміоні.

Нарешті вони знову вийшли на стежку, і за якихось десять хвилин ліс почав рідшати. Знову можна було бачити латки чистого синього неба, а з далини долинали радісні крики та оплески.

- Ще один гол? - запитав Геґрід, спиняючись у затінку дерев, коли попереду вже з'явився квідичний стадіон. - Матч уже си скінчив, як гадаєте?

- Не знаю, - промимрила бідолашна Герміона. Вигляд у неї був жалюгідний - у волоссі повно гілочок та листя, мантія в кількох місцях роздерлася, а на обличчі й руках виднілося безліч подряпин. Гаррі знав, що й сам він ненабагато кращий.

- Певно, всьо скінчилося! - примружено глянув Геґрід на стадіон. - Видите... всі вже виходят... якщо поквапитеся, то зможете змішатися з юрбою, й ніхто не буде знати, що ви були тутка!

- Добра думка, - погодився Гаррі. - Бувай, Геґріде.

- Просто не вірю, - тремтячим голосом сказала Герміона, коли вони далеченько відійшли від Геґріда. - Не вірю. Справді не можу повірити.

- Та перестань, - буркнув Гаррі.

- Перестати?! - гарячково вигукнула вона. - Велетень! Велетень у лісі! А ми повинні давати йому уроки рідної мови! Зрозуміло, за тієї умови, що нас пропускатиме туди й назад табун розлючених кентаврів! Я... просто... не... вірю!

- Поки що нам нічого робити не треба! - намагався впівголоса заспокоїти її Гаррі, коли вони злилися з юрбою гафелпафців, що поверталися в замок, розмовляючи між собою. - Він не просив щось робити, доки його не вигнали з роботи - а його можуть і не вигнати.

- Гаррі, та ну тебе! - сердито зупинилася Герміона, і всі тепер змушені були її обходити. - Його обов'язково виженуть, і якщо чесно - після того, що ми побачили, хіба можна винуватити в цьому Амбридж?

Гаррі мовчки пронизав її лютим поглядом, і на віях у неї забриніли сльози.

- Ти не хотіла цього казати, так? - ледь чутно мовив Гаррі.

- Ні... ну... гаразд... я не хотіла, - сердито витерла вона сльози. - Але навіщо він так ускладнює життя собі... і нам?

- Не знаю...

Візлі - наш король,

Візлі - наш король,

Ось чому співаєм так:

Візлі - наш король...

- Скільки ж можна співати ту ідіотську пісеньку, - благально проказала Герміона, - невже вони ще не натішилися?

Велика хвиля учнів зі стадіону залила галявину.

- Ходімо швидше, поки нас не наздогнали слизеринці, - зітхнула Герміона.

Візлі - суперворотар,

Це найкраща роль!

Ґрифіндор отримав дар,

Візлі - наш король.

- Герміоно... - невпевнено промовив Гаррі.

Пісня голоснішала, але її виспівував не натовп срібно-зелених слизеринців, а золотисто-червона лава, що поволі рухалася до замку, тримаючи на плечах чиюсь фігурку.

Візлі - наш король,

Візлі - наш король,

Ґрифіндор співає так:

Візлі - наш король...

- Ні... - ледь чутно прошепотіла Герміона.

- Так! - вигукнув Гаррі.

- ГАРРІ! ГЕРМІОНО! - зарепетував сам не свій Рон, розмахуючи в повітрі срібним квідичним кубком. - МИ ПЕРЕМОГЛИ!

Їхні обличчя засяяли щасливими усмішками.

Біля входу в замок зчинилася тиснява, і Рон боляче гахнувся головою об одвірок, але ніхто не хотів опускати його додолу. Не перестаючи співати, юрба протислася у вестибюль. Гаррі й Герміона усміхнено дивилися вслід, аж поки стихли останні рядки пісеньки «Візлі - наш король». Тоді глянули одне на одного, й усмішки їхні зів'яли.

- Нічого не кажемо йому аж до завтра, добре? - сказав Гаррі.

- Добре, - втомлено погодилася Герміона. - Мені поспішати нікуди.

Разом піднялися по сходах. Біля вхідних дверей мимоволі озирнулися на Заборонений ліс. Може, то уявилося, але Гаррі здалося, що вдалині зірвалася в повітря зграйка птахів, немовби дерево, на якому вони влаштували свої гнізда, щойно хтось видер з корінням.

- РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ -

СОВи

Рон, завдяки якому Ґрифіндору пощастило завоювати квідичний кубок, був у такій ейфорії, що на другий день у нього ні до чого не лежали руки. Він безперестанку говорив про матч, тому Гаррі з Герміоною було нелегко знайти момент для згадки про Ґропа. Щоправда, вони не особливо цього й прагнули. Не хотілося так різко повертати Рона до реальності. Знову був гарний теплий день, тож вони переконали його піти з ними повторювати матеріал до бука на березі озера. Там було менше шансів, ніж у вітальні, що їх підслухають. Рона спочатку не надто захопила ця ідея, адже у вітальні кожен ґрифіндорець, минаючи Ронове крісло, обов'язково поплескував його по плечі і час від часу хтось затягував пісеньку «Візлі - наш король».