Читати книгу - "Тепер твоя. Книга перша, Єва Басіста"

- Я знаю…

- Проте точить жіноча допитливість, - додає.

- Угу.

- Раджу не показувати, бо не терплю її, - відповідає Липовський. - Я зараз привітаюся з Олегом та скажу, що мені пора, бо мене вже нудить від цього всього. А ти стій тут та навіть не рухайся. Втямила?

- Втямила, - повторюю.

Олександр йде, а я корюся. Не рухаюся, а в голові думаю, чого він так неохоче говорить про родичів. Напевно, має не дуже добрі стосунки або мені так здається. Хоча це дійсно не має мене турбувати.

І до того якби він почав мене розпитувати про мого непутящого брата, то я також би наїжачилася. Валерій… Той жук навіть не подає про себе. Господи, аби знову чогось не витворив. Ну все… Тепер маю параною.

- Нове обличчя, - мовить до мене чийсь голос.

Я виринаю зі своїх думок про Валерія та бачу чоловіка, якомусь десь до п'ятдесяти, та має повністю сиве волосся, яке контрастує зі зеленими очима.

- Добрий вечір, - відповідаю.

- Добрий, - відповідає мені. - Ви настільки прекрасна, що аж не бажаю питати з ким прийшли.

Моментально шарію та усміхаюся. Видно старші чоловіки абсолютно не скупі на компліменти. Мабуть, розуміють, що всі дівчата люблять гарні слова.

- Я з Олександром Липовським, - відповідаю. - Замість Людмили. Вона захворіла.

- Ааа, - протягує він та продовжує розглядати. - Ви дуже чарівна заміна. І давно працюєте в Олександра?

Я розкриваю рота. Що казати. Паніка…

- Декілька місяців…

- Так небагато та вже бере вас зі собою… Значить, ви ще не тільки вродлива, а також дуже розумна, бо Олександр ніколи не візьме на роботу недалеку.

- І не візьму, - з'являється за спиною Липовський. - Завербовуєш, Олеже, моїх працівників?

- Та просто мило розмовляю, - усміхається він.

- Ясно… А я тебе саме шукав.

- Та невже?

- Так, мені уже пора.

- Як шкода… Я думав ти будеш до кінця зі своєю милою супутницею, - зиркає на мене.

- Не виходить - є обставини.

- Буває.

Чоловіки прощаються. Ми покидаємо залу, а мені неспокійно. Щось не так…

Не помиляюся. Тільки сідаємо в авто, то Липовський знову випихає Григорія на вулицю та грізно обертається до мене:

- Що я тобі сказав робити? Повтори?