Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Шовкопряд, Джоан Роулінг 📚 - Українською

Читати книгу - "Шовкопряд, Джоан Роулінг"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шовкопряд" автора Джоан Роулінг. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 129
Перейти на сторінку:
червоно-зеленими сходами на «Вест-Бромптон»; Страйк кривився щоразу, як ступав на праву ногу.— Пам’ять така дивна штука...

Страйк раптом відчув пекучий біль у коліні й важко оперся на поруччя мосту над коліями. Чоловік у костюмі, який ішов слідом, нетерпляче вилаявся, виявивши цю несподівану й чималу перепону, а Робін пройшла, говорячи, ще кілька кроків, перш ніж зрозуміла, що Страйка немає поруч. Вона побігла до нього і виявила його блідим і пітним; він висів на поруччі, змушуючи пасажирів обходити його.

— Щось хруснуло,— промовив він крізь стиснені зуби,— у коліні. Чорт... чорт!

— Візьмемо таксі.

— За такої погоди нічого не зловимо.

— Тоді спускаймося назад і поїхали до офісу.

— Ні, я хочу...

Ніколи раніше він не відчував так гостро нестачу ресурсів, як у цю мить, коли стояв на залізному мереживі мосту під скляним склепінням, на яке осідав сніг. Раніше він завжди мав машину. Міг викликати до себе свідків. Був детективом з відділу спеціальних розслідувань — мав контроль, мав владу.

— Якщо хочеш, то треба таксі,— твердо сказала Робін.— До Ліллі-роуд звідси йти довго. У тебе немає...

Вона завагалася. Про інвалідність Страйка вони згадували хіба що у вигляді натяків.

— У тебе немає ціпка?

— На жаль, немає,— неслухняними губами вимовив Страйк. Який був сенс прикидатися? Йому страшно було йти навіть до кінця мосту.

— Добудемо,— сказала Робін.— В аптеках часом продають.

І додала після секундного вагання:

— Обіприся на мене.

— Я надто важкий.

— Та тільки задля рівноваги. Буду тобі за ціпок. Ну ж бо,— твердо сказала вона.

Страйк обійняв її за плечі, й вони повільно перетнули міст і зупинилися біля виходу. Снігопад поки що припинився, але стало ніби ще холодніше.

— Чого тут немає де сісти? — гнівно роззирнулася Робін.

— Вітаю в моєму світі,— відповів Страйк, який прибрав руку з її плечей, щойно вони спинилися.

— Як гадаєш, що з нею? — спитала Робін, дивлячись на його праву ногу.

— Не знаю. Зранку вся набрякла. Мабуть, не варто було чіпляти протез, треба було взяти милиці.

— Ну, ми не можемо отак шкандибати до Ліллі-роуд під таким снігопадом. Візьмемо таксі, поїдеш назад до офісу...

— Ні, я хочу щось робити! — розсердився Страйк.— Анстис упевнений, що це Леонора. А це не вона.

Від такого болю все звелося до голої суті.

— Добре,— сказала Робін.— Тоді розділимося. Поїдеш на таксі сам. Гаразд? Домовилися? — наполегливо додала вона.

— Добре,— здався Страйк.— Підеш до Клемент-Аттлі-корту.

— Що я шукаю?

— Камери. Місця, де можна сховати одяг і нутрощі. Якщо їх узяла Кент, то не могла сховати в себе в квартирі — нутрощі смердять. Зроби фото на телефон — будь-чого, що видасться корисним...— Страйк говорив, і все це здавалося йому жалюгідним, дрібним, але щось треба було зробити. Чомусь він повсякчас згадував Орландо — її широку порожню усмішку й іграшкового орангутанга.

— А що далі? — спитала Робін.

— їдь на Сассекс-стріт,— відповів, секунду поміркувавши, Страйк.— Там зроби те саме. Тоді подзвони мені й зустрінемося. Дай мені також адреси Тассел і Вальдгрейва.

Робін простягнула йому папірець.

— Піду зловлю тобі таксі.

І не встиг він сказати «дякую», як вона вже вийшла на холод.

26

I must look to my footing:

In such slippery ice-pavements men had need To be frost-nail’d well, they may break their necks else...

John Webster, Ihe Duchess of Malfi[32]

На щастя, Страйк мав у гаманці п’ятсот фунтів готівкою — плату за напад на підлітка. Він сказав водію таксі везти його на Фулгем-Пелес-роуд, де мешкала Елізабет Тассел; Страйк стежив за маршрутом і мав би дістатися туди хвилини за чотири, якби не помітив аптеку. Він попросив водія спинитися, зайшов туди і вийшов, ступаючи уже помітно легше завдяки ціпку.

За його підрахунками, жінка в добрій формі дійшла б сюди пішки десь за півгодини. Елізабет Тассел мешкала далі від місця злочину, ніж Кетрин Кент, але Страйк, який досить непогано знав ці місця, був упевнений, що вона могла скористатися провулками, де немає камер, і навіть на машині уникнути спостереження.

Цієї похмурої зимової днини її оселя здавалася незугарною й пошарпаною.

Вікторіанський особняк червоної цегли — але не такий примхливий і величний, як будинок на Тальгарт-роуд — стояв на розі, оточений промоклим садком, де все затінювали кущі золотого дощу. З неба знову сипалася мжичка; Страйк стояв під нею, зазираючи за ворота садка, і затуляв рукою цигарку, щоб не згасла. Садок оточував будинок і спереду, і ззаду, і темні кущі, які трусилися від крижаних опадів, добре загороджували його від цікавих поглядів. Верхні вікна будинку дивилися на цвинтар: безрадісне видовище за місяць до середзим’я; голі дерева тягнули в біле небо кістляві руки, старі надгробки простягалися до самого обрію.

Чи можна було уявити Елізабет Тассел — в елегантному чорному костюмі, з червоною помадою і неприхованим гнівом на Оуена Квайна,— яка повертається під покровом темряви, заплямована кров’ю й кислотою, і несе повну торбу нутрощів?

Холод гриз Страйкові шию й пальці. Він загасив недопалок і попросив водія, який із сумішшю цікавості й підозріливості спостерігав, як він пильно роздивляється будинок Елізабет Тассел, їхати на Гезлітт-роуд у Кенсингтоні. Упавши на заднє сидіння, Страйк ковтнув кілька пігулок знеболювального і запив водою, яку теж купив у аптеці. В кебі було душно, пахло задавненим тютюном, старою шкірою, грязюкою, яку вже не виведеш. Двірники хиталися, мов німі метрономи, ритмічно очищуючи каламутну картинку дороги — вулицю Гаммерсміт-роуд зі жвавим рухом, де пліч-о-пліч стояли офісні споруди і терасовані будинки. Страйк задивився на інтернат сестринства назаретянок: знов червоної цегли, схожий на церкву, сумирний, але з замком на воротах і вартівнею, які розділяли підопічних будинку й решту світу. Крізь затуманені вікна проступив Блайт-гауз: величний палац з білими банями, який серед сірої сльоти здавався великим рожевуватим тістечком. Страйк наче чув, що нині тут склад якогось великого музею. Таксі звернуло на Гезлітт-роуд.

— Який номер? — спитав таксист.

— Я вийду тут,— відповів Страйк, який не хотів зупинятися просто перед будинком, а ще пам’ятав, що гроші, які він зараз витрачає, треба буде повернути. Важко спираючись на ціпок і радіючи, що той має на кінці гумову накладку, яка не ковзає на слизькій бруківці, він заплатив водієві й рушив вулицею, маючи на меті зблизька роздивитися резиденцію Вальдгрейвів.

Тут були справжні

1 ... 57 58 59 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шовкопряд, Джоан Роулінг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шовкопряд, Джоан Роулінг"