Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Грішна 📚 - Українською

Читати книгу - "Грішна"

2 294
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Грішна" автора Тесс Геррітсен. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 72
Перейти на сторінку:
одначе не може.

— Знаєш, Рендолле, я не дуже вірю в Бога. Але починаю думати, що це моя помилка. Бо глянь, що сталося з тобою. У березні ти трахнув дочку. У квітні стався удар. Ти більше ніколи не поворухнешся. Не заговориш. Ти — просто мозок у мертвому тілі, Рендолле. Якщо це не божественне правосуддя, то я не знаю, що тоді.

Тепер він скавучав, марно намагався поворухнути кінцівками.

Детектив нахилилася до нього й прошепотіла просто на вухо:

— Відчуваєш сморід свого гниття? Як думаєш, що робить твоя дружина, Лорен, поки ти тут сциш у підгузок? Певно що добре проводить час. Може, вже знайшла собі компанію. Подумай про це. Не обов’язково помирати, щоби потрапити в пекло.

Задоволено зітхнувши, вона підвелася.

— Бувай щасливий, Рендолле, — мовила Ріццолі й вийшла з кімнати.

Прямуючи до вхідних дверей, почула голос Марії:

— Детективе Ріццолі, ви вже йдете?

— Так. Вирішила не чекати на місіс Маджіннес.

— Що їй сказати?

— Просто що я заходила. — Вона озирнулася назад, на морську кімнату. — О, і передайте їй ще дещо.

— Так?

— Здається, Рендолл скучив за Каміллою. Може, поставите її фотографію там, де він постійно її бачитиме? — Вона всміхнулася й відчинила двері. — Він буде дуже вдячний.

У вітальні мерехтіли різдвяні вогники.

Ворота гаража відчинилися, і Мора побачила, що орендоване авто Віктора стоїть з правого боку, так, наче йому тут місце. Наче це тепер і його дім. Вона припаркувалася поряд, різким, злим рухом вимкнула двигун. Трохи зачекала, доки ворота знову зачиняться: намагалася заспокоїтися перед тим, що мало статися далі.

Схопила валізку й вийшла з автомобіля.

У домі не поспішаючи повісила пальто, поставила сумочку. Зайшла на кухню, не випускаючи з рук валізи.

Віктор усміхнувся їй і кинув лід у шейкер.

— Привіт. От, саме роблю твій улюблений напій. Вечеря — в духовці. Намагаюся довести тобі, що від чоловіка теж може бути користь у господарстві.

Мора дивилася, як він розбиває лід у шейкері, наливає коктейль у склянку для мартіні. Передає їй.

— Це для працьовитої пані цього дому, — мовив він і поцілував її у вуста.

Вона стояла непорушно.

Віктор поволі відсторонився, вдивився в її обличчя.

— Що сталося?

Мора поставила склянку на стіл.

— Час бути зі мною щирим.

— А ти думаєш, що це не так?

— Не знаю.

— Якщо йдеться про те, що пішло не так три роки тому… Про мої помилки…

— Мова не про те, що було тоді, а про тепер. Чи ти зараз відвертий зі мною.

Чоловік спантеличено засміявся.

— Що я тепер не так зробив? За що маю вибачатися? Бо якщо ти цього хочеш, я радо вибачуся. Чорт, я ладен вибачитися навіть за те, чого не робив.

— Я не прошу вибачень, Вікторе. — Мора дістала з валізи документи, отримані від Гебріела Діна, й передала йому. — Просто розкажи мені про це.

— Що це?

— Справа поліції, отримана через Інтерпол. Стосується минулорічного масового вбивства в Індії. У маленькому селищі за Гайдарабадом.

Віктор розгорнув теку на першому знімку, скривився. Мовчки перегорнув далі й далі.

— Вікторе?

Він закрив папку, подивився на неї.

— І що ти хочеш від мене почути?

— Ти знав про різанину, так?

— Авжеж знав. Це був напад на клініку «Єдиної Землі». Ми втратили двох волонтерок, двох медсестер. Моя робота — знати про таке.

— Ти мені не розповідав.

— Це було рік тому. Навіщо?

— Бо це стосується нашого розслідування. Одна з черниць, на яких напали в абатстві Грейстоунз, працювала в цій самій клініці «Єдиної Землі». Ти й це знав, правда ж?

— Як ти думаєш, скільки в «Єдиної Землі» волонтерів? У нас тисячі медичного персоналу в більше ніж вісімдесяти країнах.

— Просто скажи мені, Вікторе. Ти знав, що сестра Урсула працювала на «Єдину Землю»?

Він відвернувся, пішов до раковини. Зупинився там, дивлячись у вікно, хоча надворі нічого не було видно — сама темрява.

— Так цікаво, — сказала Мора. — Після розлучення від тебе нічого не було чути. Ані слова.

— Треба зазначити, що ти теж не виходила на зв’язок.

— Ані листа, ані телефонного дзвінка. Якщо я хотіла дізнатися останні новини твого життя, мусила читати журнал «Піпл». Віктор Бенкс, святий гуманітарної сфери.

— Я не самопомазаний, Моро. Не повертай це проти мене.

— А тут раптом ти з’являєшся в Бостоні й дуже хочеш мене бачити. Саме коли я починаю працювати над цим убивством.

Він розвернувся до неї.

— Тобі не спадає на думку, що я справді хотів тебе бачити?

— Три роки чекав.

— Так. На три роки довше, ніж варто було.

— То чому саме зараз?

Віктор пильно вдивлявся в її обличчя, наче сподівався побачити там розуміння.

— Я скучив за тобою, Моро. Це правда.

— Але ж це не головна причина твого візиту, чи не так?

Довга пауза.

— Ні. Від початку — ні.

Відчувши раптове виснаження, Мора опустилася на стілець біля кухонного столу, подивилася на теку з клятими фотографіями.

— То навіщо тоді?

— Я був у готельному номері, вдягався. Працював телевізор. Я почув новину про напад на монастир і побачив тебе. На місці злочину.

— Тоді ти залишив перше повідомлення моїй секретарці. Того ж дня.

Він кивнув.

— Боже, яка ж ти була збіса сліпуча на екрані в тому чорному пальто! Я й забув, яка ти красуня.

— Але ж потелефонував не тому, правда? Тебе зацікавило вбивство. Ти потелефонував, бо я судмедексперт у цій справі.

Віктор промовчав.

— Ти знав, що одна з жертв працювала на «Єдину Землю». Хотів дізнатися, що відомо поліції. Що відомо мені.

Та ж сама мовчанка.

— Чому ти просто не спитав? Що ти приховуєш?

Чоловік виструнчився, глянув на неї з несподіваним викликом.

— Ти хоч знаєш, скільки життів ми рятуємо щороку?

— Це не відповідь.

— Скількох дітей ми вакцинуємо? Скільки вагітних одержують допологове лікування лише в наших клініках? Вони залежать від нас, бо не мають альтернативи. І «Єдина Земля» виживає лише завдяки добрій волі спонсорів. Наша репутація мусить бути бездоганна. Одна погана стаття, і гранти пересохнуть от так.

Він клацнув пальцями.

— Як це стосується розслідування?

— Останні двадцять років я з нічого вибудовував «Єдину Землю», але йдеться тут не про мене. Ішлося завжди про них, про людей, які нікому більше не потрібні. Лише вони мають значення. Тому я не можу ризикувати нашим фінансуванням.

«Гроші, — подумала Мора. — Завжди гроші».

Вона подивилася на нього.

— Ваш корпоративний спонсор.

— Що?

— Ти розповідав, що минулого року ви отримали великий грант від корпоративного спонсора.

— Ми отримуємо гранти з різних джерел…

— То був «Октагон Кемікалз»?

Шок на обличчі Віктора

1 ... 57 58 59 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грішна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Грішна"