Читати книгу - "Серце гріє"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Слідство? — очі в Леонтії розширилися так, що навіть зморщечки зникли. — Якому слідству?
— Ніякому. Нема ніякого слідства. Ви хіба ще не зрозуміли? Нема ніякого слідства, — повторив майстер, натискаючи на кожне слово.
— Авжеж, звичайно. Ніякого… — Леонтія збентежено помотала головою, а Вен уже віддалявся від зали телепортації, підносячи подяку батькам за те, що нагородили його зовнішністю, яка не запам’ятовується. Майстер багато разів користувався вратами для подорожей, але невиразне, цілком позбавлене індивідуальних рис обличчя відразу стиралося з пам’яті. Доволі корисна властивість для людини його професії.
Вен ніколи не називав себе злодієм — розкрадання чужої власності хоча й входило в його роботу, але не вичерпувало її. Самому собі майстер здавався кимось на кшталт мисливського собаки. Знайти сліди, дізнатися, з’ясувати й іноді принести здобич. На початку кар’єри Вен не гребував і замовленими вбивствами, але потім вирішив, що ризик не співставний із винагородою. Торбинка золотих і поперечина з мотузкою — все-таки непорівнювані величини.
Із реєстраційного журналу Вен довідався, що вчора з обер-майстром Бріан працювали три зміни по три учениці. Перша — з шостої ранку до другої пополудні, наступна з другої пополудні до десятої вечора й третя, відповідно, з десятої вечора до шостої ранку. За день до цього за такою само схемою працював Тосіро, щоправда, йому допомагали не тільки дівчатка, а й зо двоє хлопчаків.
Вен не був упевнений щодо точної даті втечі Альрауне. Грандмайстриня Мора напевне розуміла: що раніше почнуться пошуки — то вища ймовірність знайти втікачку. Але, з іншого боку, дато була зобов’язана спочатку замести сліди. Якщо їй знадобилося на це кілька годин, втеча мала відбутися в останню третину чергування сото Бріан, із якою були якісь Хайнан Рашид, Камілла Гаральд і Ре Натцуме. (Вен тяжко зітхнув. Те, що в Ормроні приймали магів із усіх кінців світу, ніколи йому не подобалося. Але його думки ніхто не запитував.) Тепер потрібно було навідатися в архів і дізнатися більше про помічниць охоронців.
Архів школи розташовувався в підвалі жовтого корпусу. Тут на сотнях стелажів зберігалися досьє на кожного учня школи, інформація про всі завдання, звіти з усіх конференцій і засідань ради. Кілька років тому Вен виконав одне делікатне доручення завідувача архівом, після чого отримав доступ другого рівня. Іноді на думку майстрові спадало, що використовуючи деякі деталі та свідчення від «делікатного доручення», котре лишилися в нього на руках, він міг би отримати доступ першого рівня, але поки в цьому не було необхідності.
Вен спустився в підвал, продемонстрував доглядачеві допуск і розпочав пошуки. В архіві панував ідеальний порядок, тому майстрові знадобилося не більше години, щоб знайти інформацію про всіх учнів, які його цікавили.
Першою він вирішив перевірити трійку, що чергувала з десятої вечора до шостої ранку. Цей час здавався йому найбільш підходящим для втечі. Нині, за три години по закінченні чергування, учениці або спали, або обговорювали з родичами та друзями подробиці «нічної подорожі». Діти не вміють тримати язики за зубами.
Хайнан Рашид, зважаючи на досьє, потрапила в Ормрон із одного з бедуїнських поселень у великій пустелі, тому дівчинка жила в гуртожитку для студентів на другому поверсі жовтого корпусу. Туди Вен і подався. Підкоряючись ще одному старому правилу — «не запитуй, якщо можеш підслухати», він завмер біля дверей у кімнату Хайнан. Венові пощастило, дівчина була в кімнаті не сама і, з огляду на почуте, її співрозмовницею була Ре Натцуме.
— Сказано ж було — нікому ні слова! — визначити, який голос належить Хайнан було не складно. Бедуїнський акцент ні з чим не сплутаєш. Зазвичай Вена дратували всі ці «сторонні», не здатні навіть вивчити мову міста, що дало їм притулок, але зараз майстра тішила можливість визначити, хто з дівчат що говорить.
— Так, але між собою ми можемо все це обговорити. Вони нас дві години протримали в синьому корпусі, між іншим. А в мене від нього тиск піднімається й серцебиття частішає!
— Великий пісок, серцебиття в неї! Сказано — нікому, значить, нікому. Ви, світлошкірі, що, власної мови не розумієте?
— Точно. Тільки ти тут усе розумієш. Між іншим, цікавість — частина людської натури. Або у вас, бедунів, не так?
— У нас, бедуїнів, — виправила дівчину Хайнан, наголошуючи на «ї», — якщо дав слово мовчати, то мовчиш.
— Хайнаночко, ну будь ласка… — змінила тактику Ре. — Ну невже ти не розумієш, що я все пропустила! Мені ж цікаво. Ця Бріан, щоб її Сусаноо відніс куди-небудь подалі, послала мене по каву. Бачся, всім не завадить філіжанка перед світанком. І коли я повернулася — вже все скінчилось. Цей обер-майстер, здається, Томасон, чи як його там — уже лежав на підлозі. Між іншим, я відразу зрозуміла, що все, труп. І Бріан перелякана до жаху, руки ходором отак ходять. І все. А ти ж там була! Ну розкажи ж бо! Хто заклинання читав? Він змусив вас допомагати? Кого переносили? Не може ж бути, щоб він один прибіг, змусив вас відкрити портал, а потім помер від щастя!
— Не хули тих, хто пішов за межу. Мертвих потрібно поважати.
— Та не будь ти такою правильною. Між іншим, коли ми цупили яблука з саду Леонідії, ти теж там була.
— Але я намагалася вас відговорити! — обурилася Хайнан і замовкла.
«Давай же! — подумки підбадьорював її Вен. — Ніхто не почує. Майже ніхто».
Нарешті Хайнан зважилася. З її оповіді, пересипаної звертаннями до богів Великої Пустелі, щоб вони пробачили скромній дівчині порушення обіцянки, а також прокльонами на адресу цікавої Ре, яка щохвилини перебивала подругу запитаннями, Вен зрозумів наступне.
До закінчення чергування залишалося три години. Почалася година Тигра — найтихіша в Ормроні. Всі, навіть сото Бріан, почали клювати носом. Щоб не заснути під час чергування, обер-майстер відправила Ре на кухню приготувати каву. Ледь за послушницею зачинилися двері, до зали влетів сото Томасон із кинджалом. Він схопив Каміллу та приставив ніж до її горла. Бріан крикнула бедуїнці, щоб дівчина сховалася за шафу, але Хайнан воліла вдати непритомну. Ця стратегія спрацьовувала з деякими хижаками великої пустелі, то чому б не використати її в Ормроні? Слідом за Томасоном у залу телепортації ввійшов хтось, загорнутий у брудно-коричневий плащ. Томасон наказав Бріан підготувати закляття перенесення. Якесь місто, Хайнан не розібрала назви. Бріан скорилася. Коли символи на помості в центрі залу
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Серце гріє», після закриття браузера.