Читати книгу - "Спадкоємиця Темного Володаря, Julybookss"

– Не може бути… – пошепки сказав Мел.

– Що? – запитала так само пошепки.

– Ви двоє… – очі хлопця округлились від подиву. – Ти ж не про нього казала?

– Тшш, – перебила я друга. – Не зараз.

– Я вам не заважаю? – голосно звернувся до нас професор.

– Пробачте, сер. – відповіла я.

– Яку таку важливу тему ви обговорюєте? – підозріло запитав декан, ніби здогадувався, що обговорювали ми його. – Можливо, поділитесь з групою.

– Ми просто обговорювали останні події, – відповів Мел. – Більше не повториться.

– Я сподіваюсь, – сердито сказав чоловік, хоча мені здалось, що він не злився. – А тепер приступайте до екзамену.

Завдання не були для мене важкими. Над деякими питаннями довелося подумати, та я досить швидко впоралась з тестом та написала своє ім’я в кінці. Переді мною з’явився бланк з перевіреною роботою. У мене було лише пʼять помилок зі ста. Задоволена результатом, я відчула полегшення. Це був останній екзамен, і тепер можна було видихнути. Мел глянув на мене, помітивши, як моє обличчя розслабилось.

– Як успіхи? — тихо запитав він, нахиляючись ближче.

– Здається, добре, — відповіла я, показуючи йому свій бланк. – Лише п’ять помилок.

– Здається, це турнір не надто був нас потрібний. – Мел усміхнувся і показав свій листок. – Також пʼять помилок.

– Представляєте, у мене лише десять помилок, – зраділа Елла, побачивши свій результат.

– А ти так переживала, – розсміявся Мел.

– Еліот міг нас не тягнути на цей турнір, – дуже тихо сказала дівчина. – Пробач, мені досі дивно, що Еліота більше немає. Тобто, я рада, що він тобі не нашкодив, Арі. Але я надто довго вважала його нашим другом.

– Мені також дивно, – я розуміла її почуття. – я сама не можу звикнути.

– Давайте краще порадіємо закритій сесії, – запропонував Мел.

Я кивнула, намагаючись приховати свою нервозність. Незважаючи на те, що я здала тест, поряд з Рейком залишалася певна тривога. Він ходив кабінетом, перевіряючи роботи інших студентів, а я не могла не помітити, як він час від часу поглядав у мій бік. Коли він підійшов до мене, я затримала подих. Він взяв мій бланк, швидко пробігся очима по результатах і кивнув.

– Вітаю, адептка Реніс — сказав він, повертаючи мені бланк. – Ви добре справились.

Його слова, хоч і нейтральні, принесли мені деяке задоволення. Я кивнула, приймаючи бланк і відчуваючи, як моє серце б'ється трохи спокійніше. Це був останній крок, і тепер залишалося лише подолати хвилювання і знову знайти спокій у повсякденному житті академії.

– А тепер я хочу все знати, – нетерпляче сказав Мел, коли ми вийшли з кабінету.

– Про що це він? – не розуміла Елла.

– Мел… – я не знала як пояснити друзям свої почуття до декана.

– Ні, Арі, – перебив друг. – Якби це був хтось інший, я б не наполягав. Але Рейк?!

– Тшш, – я намагалась заспокоїти Мела. – Не тут.

– Про що ви взагалі? – запитала Елла ще раз, коли ми увійшли в нашу з Мелом кімнату.

– У Арі стосунки з нашим деканом, – здав мене хлопець.

- Що?! – здивування Елли виглядало настільки комічно, що я не втрималась і розсміялась.

– Що між вами? – серйозно запитав друг. – Як ти взагалі змогла в нього закохатись?

– Я не закох… – я зовсім не розуміла своїх почуттів. – Послухайте, я не розказувала вам, бо нічого серйозного між нам не сталось.

– Ви цілувались? – поцікавилась Елла. – Ну а що? Мені ж цікаво.

– Так, – відповіла я, відчуваючи як щоки червоніють.

– Це ж не через мене ви… – раптом запитала дівчина.

– Ні, точніше в певній мірі так, – відповіла я, згадуючи екзамен з маніпуляцій. – Тобто, так, мені прийшлось прислухатись до твоєї поради, щоб здати екзамен з маніпуляцій. Але інші рази, були не через тебе…

– Інші рази? – здивувалась Елла.

– Давайте закриємо цю тему, – попросила я друзів. – Я справді маю почуття до Рейка, але все надто складно. Не впевнена, що у нас щось вийде. Він професор, я лише адепкта…

– Це не важливо, Арі, – заперечила дівчина. – Якщо у вас є почуття, то це неважливо.

– Елла має рацію, – погодився хлопець. – Тільки, якщо він тебе образить, я за себе не ручаюсь.

– Дякую вам, – щиро відповіла я.

– Надіюсь, ви пам’ятаєте, що завтра ми відправляємось до мене? – перевів тему Мел.

– Пам’ятаємо, – відповіла Елла. – не хвилюйся, ми сьогодні складемо речі.

– Супер, – зрадів юнак. – Я пообіцяв Ванессі зустрітись, тому повинен йти.

– Я також піду, – сказала Елла. – Почну збирати одяг.