Читати книгу - "Ганнібал"

Старлінг виїхала з будинку прийомної родини на кобилі, яку тримали на забій, поки в сараї на фермі різали ягнят, і знайшла собі прихисток у лютеранському притулку. Відтоді державні заклади, великі й міцні, дарували їй відчуття безпеки. Може, у лютеранському притулку бракувало тепла й апельсинів і аж ніяк не бракувало Ісуса, проте там існували чіткі правила, і якщо ти їх розумієш, усе гаразд.

Доки йшлося про неупереджену оцінку її роботи, доки вона вправлялася зі службовими завданнями, Старлінг почувалася в безпеці. Але їй бракувало хисту до відомчої етики.

Тепер, коли вона рано-вранці вибралася зі свого старого «мустанга», високі мури Куантіко вже не здавалися великим цегляним нутром, що колись дарувало їй прихисток. Навіть сам вхід до будівлі був наче викривлений у неспокійному повітрі, що вирувало над паркінгом.

Вона хотіла побачитися з Джеком Кроуфордом, проте часу не було. На Алеї Гоґана мала розпочатися зйомка, щойно з-за обрію встане сонце.

Розслідування бійні на «Фелічіані» вимагало відтворення подій, що фіксуватиметься на плівку, і знімальним майданчиком мала бути Алея Гоґана в Куантіко. Треба було врахувати кожен постріл, кожну траєкторію.

Старлінг довелося грати саму себе. Фургон для стеження також був автентичним, свіжі дірки від куль замазали мастикою, та ще не встигли пофарбувати. Знов і знов вони вибігали зі старого фургона, знов і знов агент, який грав Джона Бріґема, падав долілиць, а той, що грав Бьорка, судомився на землі. Цей процес, під час якого використовувались гучні холості набої, витиснув із неї останні соки.

Закінчили вони вже по обіді.

Старлінг зняла SWATівську амуніцію й пішла в кабінет до Джека Кроуфорда.

Тепер вона знову називала його містером Кроуфордом, а він здавався все більш віддаленим і невловимим.

— Хочете алка-зельтцеру, Старлінг? — спитав він, коли побачив її у дверях кабінету.

Протягом дня Кроуфорд приймав цілу низку патентованих ліків. А ще приймав «Ґінкґо білоба», «Соу Палметто», «Сент-Джонс вотр»[103] і дитячий аспірин. Пив ліки з долоні в певному порядку, закидаючи назад голову, наче ковтав чарочку спиртного.

Протягом кількох останніх тижнів він став знімати на роботі піджак від костюма та вдягати светр, який йому сплела покійна дружина Белла. Тепер він здавався набагато старшим за батька Старлінг — такого, яким вона його запам’ятала.

— Містере Кроуфорд, мою кореспонденцію хтось розкриває. І в них це не дуже добре виходить. Таке враження, наче клейстер розпарюють над чайником.

— За вашою поштою стежать відтоді, як вам написав Лектер.

— Тоді вони просто продивлялися посилки на флуороскопі. То нічого, але ж я розбираюся в особистій кореспонденції. Ніхто мені нічого про це не казав.

— То не наш ВПВ.

— І не Помічник Доґ[104], містере Кроуфорд. Це якесь велике цабе, що має повноваження видати секретний дозвіл на перегляд кореспонденції згідно з Третім розділом.

— Але схоже на те, що листи відкриває аматор?

Старлінг мовчала, поки він не продовжив:

— Сподіваюся, ви дізналися про це саме з недбало розкритих конвертів, так, Старлінг?

— Так, сер.

Кроуфорд підібгав губи й кивнув.

— Я цим займуся, — мовив він, перебираючи у верхній шухляді робочого стола пляшечки з патентованими ліками. — Переговорю з Карлом Ширмером з міністерства юстиції, якось вирішимо це питання.

Ширмер також добував на посаді останні дні. Циганська пошта донесла, що він мав вийти на пенсію наприкінці року — усі поплічники Кроуфорда вже виходили на пенсію.

— Дякую, сер.

— Є якісь таланти на поліцейських курсах? Відділу кадрів варто мати когось на увазі?

— Про криміналістичну лабораторію нічого не можу сказати — вони соромляться розбирати зі мною злочини на сексуальному підґрунті. Є парочка пристойних стрільців.

— Таких у нас по зав’язку, — мовив Кроуфорд і швидко додав: — Я не про вас.

Старлінг увесь день відтворювала сцену смерті Джона Бріґема і ввечері пішла на його могилу на Арлінгтоні.

Вона поклала руку на надгробок, з якого ще не змився пил від каменярського долота. Раптом вона ясно відчула губами той дотик, коли поцілувала Бріґема в чоло, холодне, наче мармур, покрите пилом від пудри, що її наклали в похоронному бюро. Тоді вона востаннє підійшла до його домовини і вклала йому в руки під білі рукавички власну медаль, яку отримала на Відкритих змаганнях із вогнепальної зброї.

Тепер на Арлінгтоні вже опадало листя, встеляло переповнену мерцями землю. Тримаючи руку на надгробку Бріґема й позираючи на нескінчені ряди могил, Старлінг замислилася, скільки ще таких бійців загинули марно через дурість, егоїзм і непримиренність утомлених старих керівників.

Для воїнів Арлінгтон — сакральне місце, байдуже, вірять вони в Бога чи ні, і трагедія полягає не в смерті, а в марній загибелі.

Вона відчувала зв’язок із Бріґемом, який аж ніяк не слабшав від того, що вони так і не стали коханцями. Опустившись на одне коліно біля надгробка, вона пригадала: він ніжно запитав у неї дещо, і вона відмовила, а потім він спитав, від щирого серця, чи можуть вони лишитися друзями, і вона погодилася, також від щирого серця.

Стоячи на колінах в Арлінгтоні, вона подумала про далеку могилу батька. Старлінг не відвідувала її відтоді, як закінчила перший рік у коледжі й пішла на батькову могилу, аби розповісти йому про це. Вона замислилася, чи не час туди повернутися.

Крізь чорні гілки дерев на Арлінгтоні пробивався захід сонця, помаранчевий, як апельсин, що вона колись ділила з батьком. Від звуку далекого ріжка її проймало морозом, надгробок холодив руку.

Розділ 48

Її видно крізь пару нашого дихання — у чистому небі над Ньюфаундлендом сяйна, блискуча цятка, що зависає в сузір’ї Оріона, а тоді повільно лине далі понад нашими головами, — «боїнг-747» прямує на захід, стає дибки проти вітру, що дме зі швидкістю сто миль за годину[105].

У хвості літака, де розташовують учасників комплексних турне, сидять п’ятдесят два туристи «Фантазії Старого Світу», які відвідали одинадцять країн за сімнадцять днів, а тепер повертаються до американського Детройта й канадського Віндзора. Ширина сидінь на рівні плечей становить двадцять дюймів. Ширина сидінь на рівні стегон становить двадцять дюймів. Це на два дюйми більше за той простір, що припадав на одного раба «Середнього шляху»[106].

Пасажирів