Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"

– Дикуни? Цивілізоване майбутнє?! – Хрипко розсміявся Архонт і сплюнув кров'ю прямо на ланцюг, що утримував його в стоячому положенні. – Оглянься, послід боягузливої ​​свині! До твоєї «цивілізованої» появи тут була квітуча земля! Ми з братом створили найкрасивіший на всьому континенті ліс! Ми не давали нашому народу голодувати, створили для них рослини, які можна сіяти у будь-якому ґрунті та збирати багатий урожай. Наша імперія не воювала сотню років. Тільки Тєноч, я, та ще пара Аскетів пам'ятали часи колишніх чвар. Всі наші маги давно працювали над тим, щоб нашому народу добре жилося в цьому світі! А що принесеш ти, окрім війни, болю, крові та влади тих покидьків, яких ти звеш справжніми богами?! Ти і твої жалюгідні…

Домовити Архонт уже не зміг. Ланцюги Полубога за секунду висушили тіло мага і розірвали мумію на шматки.

– Багато балакаєш, дикуне. – Посміхнувся Напівбог і повільно опустився вниз. Ланцюги зникли, віддавши наостанок усю зібрану енергію своєму господареві. І на розплавленому піску обгорілий, закривавлений, безногий маг з кожною секундою наливався життям. Щоб уже через десять хвилин скочити на ноги, що з’явилися знов, пострибати, немов розминаючись перед рукопашною, і посміхнутися.

– Найцікавіше скінчилося. Тепер – нудна рутина.

Сказавши це, син Ареса побіг углиб континенту, насвистуючи фривольну мелодію і розгортаючи у своїй жахливої сили аурі все нові й нові вбивчі заклинання.

[1] Від іспанської la serpiente – змія.