Читати книгу - "Блакитне полум'я, Тетяна Гобатюк"

- Я літала… - ледь чутно видихнула відповідь. Раптом всі пестощі припинилися і Ельдар знову став серйозний. Як тільки в нього це виходить?!

- Тобто літала? В тебе вийшло створити крила? – він схопив мене обома руками за плечі і пильно подивився в очі, ніби боявся, що я можу його обманути. Проте я не мала таких намірів.

- Так. Вийшло. – поморщилася я, згадуючи чим все врешті скінчилося. – Проте потрапила у повітряний вихор і втратила контроль. А висота була чималенька…

- Ну ти даєш! – вигукнув ошелешено дракон. – Без підготовки, з висоти! Тепер я розумію твої переживання. – він усміхнувся. – Якщо ти так експериментуєш кожного дня, то вже до кінця тижня мої хлопці відспівають мене у пісні забутих.

Я зрозуміла, що він просто знущається з мене і тому не стала нічого відповідати, а лише закотила очі і прицмокнула. Дракон, забавляючись моєю реакцією, розцвів ще більше.

- А покажеш? – прошепотів Ельдар, обійнявши мене зі спини.

- Покажу. – куди ж я дінуся. Тим більше мені потрібна порада спеціаліста з приводу аеродинаміки. – Проте не зараз. Я витратила весь резерв на твоє зцілення. – буркнула натомість.

- Це легко виправити… – промурчав ящур, притискаючись своїм хазяйством до моєї попки. Таакс… ще пару таких фокусів і я підніму білий прапор.

- Ти знаєш, я б хотіла прийняти душ спочатку. – ловлю його руки, що вже потягнули за поділ спідниці.

- Що таке душ? – запитав грайливо Ельдар, а в наступну мить закусив мені мочку вуха. О, Боже!

- Помитись! – викручуюсь в його обіймах і відскакую убік. – Я хочу помитися. – складаю благально руки.

Дракон тяжко видихає і показує на килим, що висить на стіні. Придивившись пильніше я зрозуміла, що це не просто предмет інтер’єру, а оригінальні двері. Подякувала Ельдару, пообіцяла скоро повернутися і пройшла за ширму.

Там на мій превеликий подив знайшла цілий міні басейн! А якщо точніше, то просто в скелі хтось, хоча чому «хтось» – дракони, видовбали яму два метри в діаметрі і півтора у глибину, та наповнили водою. Нагрів чисто від сонця, хоча, враховуючи погоду на Теї, це аж ніяк не проблема. А от хто її сюди наносив і як будуть зливати уже цікаво. Втім, довго думати над фізикою я не стала, а скинула з себе забруднену кров’ю сукню, білизну і пірнула з головою у воду.

Кайф! Вода і не гаряча, і не холодна, якраз як треба. Дно акуратно затесане, прямо кам’яна ванна! Ще б бульбашки і точно джакузі. Я знову пірнула під воду, насолоджуючись кожною клітинкою свого тіла блаженним релаксом. Трошки польопавшись, роззирнулася у пошуках засобів гігієни та рушників. У виямці скелі знайшла лише невеликий кусок мила нейтрального запаху, більше у ванній нічого не було. Як я уже говорила, дракони – гуру аскетизму.

Ех, і на цьому дякую. Обмилилася, змилася і з гіркотою на серці почала намилювати волосся. Коли моє тіло стало відносно чистим, зайнялася своїм одягом. А коли і той мирно сушився на підвіконні, то погукала до Ельдара аби він подав мені рушник чи щось типу того. Не голою ж мені виходити?! Проте ніхто не відгукнувся. Тоді я легенько визирнула у спальню і побачила, що та порожня.

Хм… і куди лишень його знов понесло? І головне, настільки довго? Як на зло, живіт звучно забурчав, нагадуючи про себе. Оглядаючись по сторонам, я вийшла у кімнату і пробігла до ліжка. Стягнула з нього простирадло і замоталася на маневр грецької богині. Роззирнулась по кімнаті в пошуках дзеркала, проте нічого не знайшла. Розчаровано видихнула і закрутила ще злегка вогке волосся у високий пучок. Живіт знову забурчав і я обхватила його руками. Потерпи ще трошки, мій маленький.

Як відповідь на мою голодну молитву, Ельдар приземлився на балконі, тримаючи в руках якийсь кошик. Сподіваюсь там їжа! Будь ласка, Творцю, аби ж там було щось смачненьке.

- Ти дуже гарна. – промовив дракон зачаровано. Я лукаво посміхнулася та закусила вказівний палець.

Звісно, я завжди вважала себе привабливою, проте коли на тебе ось так захоплено і зачаровано дивиться неможливо звабливий чоловік, самооцінка мимоволі злітає до небес.

- Що там? – кивнула на кошик.

- Приніс нам вечерю. – ощасливив мене Ельдар і поставив корзинку на килим. Сам сів також на підлогу у турецькій позі. Не побачивши стола чи тим більше стільців, я вкотре про себе прирівняла драконячі звичаї до східної культури нашої Землі, взяла в руки подушку (слава Творцю, хоч вона тут є!) і приєдналася до Ельдара на килимі. Дракон уже жував шматок в’яленого м’яса.

- Дуже цікаво. – прокоментував той, спостерігаючи як я вмощуюсь на подушці. – У нас на них сплять.

- В нас теж. – просвітила я його. – Проте не їдять на підлозі. Хіба що це пікнік. – дістала собі скибку житнього хліба і наклала зверху якийсь сир.

- Отже у нас пікнік. – підсумував крилатий.

Наступні кілька хвилин у кімнаті лунали лише наші прицьмакування. Коли з їжею було покінчено, Ельдар дістав із дна корзини невеликий шкіряний міх. Відкоркував, випив і простягнув мені. Спочатку понюхала – пахне виноградом. Невже вино? Трішки сьорбнула, дійсно вино. Не найкраще, звісно, із тих, що мені приходилося пити, проте і не дурно. Зовсім не дурно.

- Не знала, що на Теї є виноград. – промовила, повертаючи дракону тару.