Читати книгу - "Ціна збереження , Невидимі крила"

Вона знову була вагітна.
Думки закрутились, як ураган. Це не мало статися. Вона ж пила ту таблетку — екстрену, щоб уникнути цього. Вони домовлялись, що будуть обережними. Але щось пішло не так. І тепер Лея сиділа на краєчку ліжка в кімнаті Кая, притискаючи руки до живота, ніби вже щось відчувала — страх, тривогу, провину.
Кай був поруч, та водночас десь далеко. Він мовчав. Дивився в підлогу, кусаючи губу. Вони обоє згадували перший раз. Як усе було.
— І що тепер? — його голос був глухим.
Лея вже знала, що скаже. Знала з того моменту, як побачила другі смужки. Вона набрала маму. Тремтячими пальцями. Говорила обережно, ніби слово могло вибухнути.
— Мам… Можеш знову дістати ті таблетки?.. — голос ледве не зірвався.
На тому кінці було мовчання. Важке. Вона знала, що мама зрозуміла все.
І вперше за ці два тижні Лея захотіла просто зникнути. Пропасти з цього світу, де любов така болюча, а дорослість така страшна. 

Коли Лея повернулася додому, в очах мами одразу читалося все — розчарування, біль, тривога. Вона не ставила зайвих питань. Просто простягнула ті самі таблетки. Але цього разу без жодного слова підтримки.
Лея ковтала їх із грудкою в горлі, мов проковтувала власну провину. А мама мовчала. Її мовчання було гірше за крик.
— Ти ж обіцяла… — нарешті прорвалося. — Я тобі довіряла, Лєє. ДО-ВІ-РЯ-ЛА.
Ці слова боліли сильніше, ніж будь-який докір. Лея сиділа на краєчку дивана, мов винна дитина, й нічого не могла сказати. Бо правда — вона обіцяла. Вони довго говорили перед поїздкою, вона клялась бути обережною, відповідальною. Але…
— Я сама не знаю, як це сталося… — ледве прошепотіла.
Мама тільки похитала головою. У її погляді не було злості. Лише розчарування.
— Тепер більше ніяких поїздок. Забудь про це. Я більше не можу наражати тебе на таке. Я більше не витримаю.
І в ту мить для Лєї світ знову розсипався. Її свобода — урвалась. Її любов — поставлена під заборону. І хоч вона розуміла маму, в серці знову було лише одне: «А як тепер жити без Кая?..»