Читати книгу - "Син Нептуна, Рік Рірдан"

— ...табору не встояти перед таким військом, — закінчив Френк. — Не без нашої допомоги.

Після цього вони пливли мовчки.

Думки про циклопів і кентаврів снували в голові. Персі згадав Аннабет, сатира Гровера і сон про будівництво велетенського воєнного корабля.

«Ти не з неба звалився», — сказала йому Рейна.

Хотів би Персі пам’ятати, звідки ж тоді. Він міг би попросити про допомогу. Табір Юпітера не має битись із велетнями самотужки. Десь там у невідомому місці мусять бути союзники.

Він провів пальцями по своєму намисту, по свинцевій табличці пробатіо і по срібному кільцю, яке дала йому Рейна. У Сієтлі Персі, можливо, вдасться поговорити з її сестрою Гіллою. Вона здатна надіслати допомогу. Якщо не вб’є його, тільки-но побачить.

Войи пливли ще кілька годин, а потім очі Персі почали заплющуватися. Він боявся знепритомніти від виснаження, але несподівано отримав можливість перепочити. Біля човна виринула Косатка, і Персі подумки звернувся до неї.

Важко було назвати це звичайною розмовою, але минула вона приблизно таким чином:

— Не могли б ви підвезти нас на північ, — запитав Персі — Якомога ближче до Портленда?

— Я їм тюленів, — відповіла косатка. — Ви — тюлені?

— Ні, — зізнався Персі. — Але моя сумка набита макробіотичною в’яленою яловичиною.

Косатка здригнулась.

— Обіцяй не годувати мене цим, і я доставлю тебе на північ.

— Згода.

Персі нашвидкуруч зробив з канату дещо схоже на віжки і стягнув їх навколо голови косатки. Човен понісся на північ із неймовірною швидкістю, і Персі на вимогу Хейзел та Френка влаштувався подрімати.

* * *

Сни, як завжди, були безладними і моторошними.

Наснилося, що він на горі Тем, на півночі від Сан-Франциско, б’ється в старій твердині титанів. Якась нісенітниця. Його не було серед римлян, коли ті нападали, і все ж він бачив усе дуже чітко: титан в обладунках, Аннабет і ще дві дівчини пліч-о-пліч із Персі у запалі битви. Одна з дівчат гине в бою. Персі схиляється над нею. На його очах вона розсипається на зоряний пил.

А потім він побачив велетенський воєнний корабель у сухому доці. Бронзова голова дракона блищала в ранковому світлі. Такелаж і озброєння були готові, але Персі відчував, що щось не так. Крізь відчинений люк на палубі виднівся механізм, схожий на двигун, і з нього валив дим. Хлопчина з хвилястим чорним волоссям лаявся і гамселив механізм гайковим ключем. Два інші напівбоги сиділи навпочіпки поруч із ним та занепокоєно спостерігали. Це були хлопець підліткового віку з коротким світлим волоссям і дівчина з довгим темним волоссям.

— Ти ж розумієш, що сьогодні сонцестояння, — промовила дівчина. — Ми повинні вирушити сьогодні.

— Та знаю я! — Кучерявий механік ляснув механізм ще кілька разів. — Можливо, іскра в землю пішла. Можливо, з карданом проблеми. А можливо, це знову каверзи Геї. Хтозна!

— Скільки треба часу? — поцікавився білявий хлопець.

— Два-три дні.

— У них немає стільки часу, — стурбовано промовила дівчина.

Щось підказувало Персі, що вона мала на увазі Табір Юпітера. А потім зображення змінилось.

Він побачив хлопчика із собакою, який блукав золотистими пагорбами Каліфорнії. Але потім зображення стало чіткішим і Персі усвідомив, що це не зовсім хлопчик. Це циклоп у поношених джинсах і фланелевій сорочці. А собака більше скидалась на гору чорного хутра розміром з носорога. Циклоп ніс на плечі величезну палицю, але не здавався Персі ворожим. Він не припиняв кликати Персі, називаючи його... братом?

— Запах дуже далеко, — поскаржився циклоп собаці. — Чому його запах так далеко?

— Гав! — відповіла собака, і сон Персі знову змінився.

Він побачив засніжене гірське пасмо, настільки високе, що його, верхівки пронизували хмари. У тіні скель з’явилось обличчя сплячої Геї.

«Такий цінний пішак, — лагідно промовила вона. — Не бійся, Персі Джексоне. Прямуй на північ! Так, твої друзі помруть. Але тебе я поки що збережу. Я покладаю на тебе великі сподівання».

У долині між горами простиралося величезне крижане поле. Його край опускався в море на сотні футів. Крижані пластини безупинно обвалювалися у воду. На поверхні криги стояв табір легіону: кріпосний вал, рви, вежі й бараки, точнісінько як. Табір Юпітера, тільки втричі більший. На перехресті доріг біля принципи стояла постать у темних одіяннях, прикута до криги. Погляд Персі промайнув постать і зупинився на штаб-квартирі легіону. Там у мороці сидів велетень, більший навіть за Полібота. Шкіра його блищала золотом. Позаду нього стояли рвані та скрижаніли штандарти римського легіону, включно з великим золотим орлом із розпростертими крилами.

«Ми чекаємо на тебе, — прогудів голос велетня. — Поки ти плетешся на північ, намагаєшся мене відшукати, моя армія знищить твої дорогоцінні табори — спочатку римський, а потім і інший. Ти не переможеш, напівбожку».

* * *

Персі раптово прокинувся. Був день, з холодного сірого неба на його обличчя падали краплі дощу.

— А я вважала, це я сплю, наче камінь, — промовила Хейзел. — Ласкаво просимо до Портленда.

Персі сів і покліпав очима. Картинка навколо настільки відрізнялась від побаченого уві сні, що важко було повірити, чи це насправді. «Пакс» повільно пропливав іржаво-чорною рікою повз центр міста. Над головою нависали масивні хмари. Дрібні та часті краплі дощу, здавалося, застигли в повітрі. Ліворуч від Персі виднілися промислові склади й залізничні шляхи. Праворуч був невеличкий центр міста, майже затишне скупчення багатоповерхівок і смуга затуманених лісистих пагорбів.

Персі протер заспані очі.

— Як ми тут опинились?

Погляд Френка говорив: «Ти не повіриш».

— Косатка протягнула нас до Колумбії[35]. А потім передала віжки парі дванадцятифутових велетнів-осетрів.

Персі почулось, що Френк сказав «велетнів у светрах». У голові постала чудернацька картина: двоє здорованів у милих светриках тягнуть їхній човен угору по річці. А потім він зрозумів, що Френк казав про осетрів,