Читати книгу - "Артефакт Провідника, Fill"

— Якщо ще раз таке скажеш, я тебе не тільки щипну, — відповів Ларс спокійним, але загрозливим тоном.

Сильва розсміявся.

— Бачиш, малий, ось чому Ларс ідеальний компаньйон. Він завжди готовий наставити мене на правильний шлях… буквально.

— Сильва… — тихо сказав Ларс, і в його голосі відчувалося попередження.

— Добре, добре, не буду. Але все-таки, я б розслабився, якби був на вашому місці. Ну, або хоча б зробив вигляд, що розслаблений.

Ноель знову озирнувся. Вони вже залишили місто позаду, а попереду виднілися розбиті дороги й мертві поля. Десь далеко маячив силует старої вежі, майже повністю зруйнованої часом.

— Куди далі? — запитав він.

Сильва серйозно задумався на мить, а потім його обличчя знову осяяла хитра посмішка.

— А ось це вже залежить від того, як сильно ти хочеш вижити, Карапузе.

Ноель закотив очі, вже звикаючи до того, що Сильва постійно знаходив спосіб його дратувати.

— І що ти цим хочеш сказати? — пробурчав він.

Сильва схрестив руки на грудях і розсміявся:

— Ну, карапузе, якщо хочеш вижити — слухай мене уважно! І без цих "ой, а чого так", "ой, а може не треба". Ти зі мною, а значить, граємо за моїми правилами.

Ларс, який досі мовчки йшов поруч, коротко зітхнув:

— Часом мені здається, що слухати твої правила небезпечніше, ніж йти навмання.

Сильва грайливо клацнув пальцями:

— О, Ларсе, якби ти не був таким похмурим, я б подумав, що це комплімент!

Вітер завив сильніше, несучи з собою гіркий запах попелу. Висохлі гілки дерев хрустіли під ногами, а вдалині чулося протяжне завивання. Ноель напружився.

— Це що ще було?

— Ти про це? — Сильва підняв брову й глянув у бік, звідки донісся звук. — Пф, карапузе, це ще не найстрашніше, що ти почуєш у цих краях.

— Що це було, Сильва? — вже серйозніше запитав Ларс.

Сильва хмикнув:

— Якщо тобі буде легше спати, скажу, що то просто вітер.

— А якщо чесно?

— Якщо чесно, то нам краще піти звідси, поки воно не вирішило, що ми — вечеря.

Ноель відчув, як мороз пробігся його шкірою.

— То ти все-таки не жартував, коли казав, що тут треба бути обережними?

— Малий, та я ніколи не жартую, коли мова йде про виживання! — театрально обурився Сильва. — Яким би добрим я не був, мене не цікавить тільки твоя шкура!

— Та невже?! Щось мені на думку не спадає, образ «ДОБРОГО» Сильви!

— А ти що, сумнівався?

Ноель глянув на нього, а потім перевів погляд на Ларса, який просто похитав головою:

— Продовжимо.

Вони прискорили крок. Здавалося, що тінь за їхніми спинами ставала все густішою. Сильва йшов попереду, поглядаючи на всі боки з тією самою недбалою посмішкою, але Ноель починав розуміти, що вона — лише частина його гри.

— Ну що, малий, готовий стати справжнім героєм? — кинув Сильва, не обертаючись.

— Я думав, що ми вже давно герої, — буркнув Ноель.

Сильва засміявся:

— Хаха, та де там! Героями стають тільки ті, хто не помер до фіналу!

Ноель вперше за останній час розгорнув свій записник. Він відчував, що треба записати хоча б кілька слів, аби не втратити відчуття реальності. Його рука трохи тремтіла, коли він діставав олівець.

"Ми вийшли з міста. Попереду — лише пітьма. Хоча ні, вона вже навколо. Вітер несе попіл, гілки скриплять під ногами, а за спиною відчуття, що хтось дивиться. Ларс, як завжди, мовчазний, але напружений. Сильва ж… здається, знову став собою. Посміхається, жартує, дратує мене кожні дві хвилини. І це навіть… заспокоює. Наче він знає, що робить. Але якщо чесно — я не впевнений. Ніхто з нас не впевнений."

— Ти що там пишеш, карапузе? — раптом запитав Сильва, зазираючи через плече.

Ноель різко зачинив записник і спалахнув:

— Не твоє діло!

— Ооо, — протягнув Сильва, хихикаючи, — малий у нас, виявляється, таємний хроніст! Ну-ну, цікаво буде почитати, як ти описав мою геніальність.

— Та я там нічого про тебе не писав! — роздратовано огризнувся Ноель.

— Ага, звісно, — лукаво примружився Сильва. — Якби не писав, то так би не психував.

Ларс лише тихо зітхнув:

— Рухаємося далі.

Вони знову пішли вперед, залишаючи позаду місто. Темрява ставала дедалі густішою. Ноель на мить затримав погляд на Сильві. Він жартував, як і завжди, але… щось у його очах було не таким.

Може, він теж відчував, що за ними хтось стежить?