Читати книгу - "Бібліотека душ"

Ніхто більше на нас уваги не звертав.

Розділ шостий

До будинку ми дійшли, коли вже майже споночіло. Нім швиденько провів нас у вестибюль, де вже чекав знервований Бентам. Він навіть не завдав собі клопоту привітатися.

— Навіщо ви привели цих гримів? — зиркнувши на візок, запитав він. — Де істота?

— Тут, — сказав я. І, висадивши ведмежат, почав вигрібати білизну.

Бентам спостерігав за моїми діями, але волів триматися віддалік. Нагорі простирадла були білі, але поступово ставали все більш скривавленими, а вже коли я докопався до дна, то побачив чорний кокон. Зняв останні ганчірки, й під ними показалося нещасне скорчене в позі ембріона створіння. Аж не вірилося, що ця жалюгідна подоба могла колись бути монстром з моїх нічних жахіть.

Бентам приступив ближче.

— О Господи, — видихнув він, роздивляючись криваві шмати. — Що вони з ним зробили?

— Насправді це я зробив. Але в мене особливого вибору не було.

— Він збирався відкусити Джейкобу голову, — пояснила Емма.

— Ти ж його не вбив? — спитав Бентам. — З мертвого нам ніякої користі не буде.

— Думаю, що ні. — Я наказав порожнякові розплющити очі, й той підкорився, хоч і дуже повільно. Досі живий, проте кволий. — Правда, не знаю, скільки він ще протримається.

— У такому разі не можна гаяти ні секунди, — рішучо промовив Бентам. — Потрібно негайно послати по мою цілительку і молитися небесам, щоб її пилок діяв і на порожняків.

Нім бігцем подався шукати цілительку. А поки ми чекали, Бентам запросив нас на кухню й пригостив печивом та консервованими фруктами. Ані в Емми, ані в мене апетиту не було (може, давалися взнаки нерви або ж і все те гидке, що ми бачили), тому ми просто жували із ввічливості та слухали, як Бентам розповідає, що відбувалося за нашої відсутності. Він наладнав свою машину, і тепер усе було готово — бракувало тільки під’єднати до неї порожняка.

— А ви точно знаєте, що вона запрацює? — спитала Емма.

— Я, звісно, ще не пробував, але знаю точно, — відповів той.

— А йому це не зашкодить? — Бажання захистити порожняка мені й самому видалося дивним, але з іншого боку, я на такі жертви пішов, щоб його врятувати, що інакше й бути не могло.

— Звісно, ні, — заперечно махнув рукою Бентам.

І тут підійшла цілителька. Побачивши її, я мало не скрикнув від подиву. Не тому, що в неї був екзотичний вигляд (хоч і не без цього), а тому, що я вже точно десь її бачив, але де чи за яких обставин — сказати не міг. Хоча як можна забути про зустріч з такою незвичайною людиною, теж у голові не вкладалося.

Видимими в неї були тільки ліве око й ліва рука. Решта тіла ховалася під акрами тканини: шалі, шарфики, сукня, кринолін у формі дзвона. Правої руки в неї, здавалося, не було, а за ліву її тримав юнак із коричневою шкірою та великими осяйними очима, вбраний у вишукану шовкову сорочку й крислатий капелюх. Він вів цілительку за собою, так, ніби вона була сліпа чи мала якесь інше каліцтво.

— Я Рейналдо, — відрекомендувався він, з французьким акцентом карбуючи кожне слово, — а це Матінка Пилок. Я говоритиму за неї.

Матінка Пилок нахилилася до Рейналдо і щось прошепотіла йому на вухо. А він глянув на мене й сказав:

— Сподіваюся, тобі вже краще.

Отоді я й зрозумів, де її бачив: у своїх сновидіннях (принаймні я їх такими вважав), коли одужував після нападу.

— Так, значно краще, — збентежено відповів я.

Бентам вирішив обійтися без люб’язностей.

— Можете зцілити такого? — підвівши Рейналдо та Матінку Пилок до візка, поцікавився він. — Це порожняк, ми бачимо його тільки в тих місцях, де його зафарбували.

— Вона може зцілити всіх, у кого в грудях б’ється серце, — відповів Рейналдо.

— Тоді прошу, — сказав Бентам. — Дуже важливо, щоб ми врятували цьому створінню життя.

Матінка Пилок через Рейналдо видала розпорядження. Витягніть звіра з візка, сказали вони, тож ми з Еммою нахилили візок, щоб порожняк випав на підлогу. Покладіть його в раковину, сказали вони, тож Емма й Шарон допомогли мені перемістити його в довгасту глибоку кухонну раковину. Ми промили його рани водою з крана, обережно, щоб не змити забагато білої фарби. Далі Матінка Пилок оглянула порожняка, а Рейналдо попросив мене показати, в яких місцях у нього рани.

— Меріон, — по-свійському звернувся Бентам до Матінки Пилок, — не треба йому загоювати всі до одного порізи й подряпини. Нам не потрібна ця істота при повному здоров’ї; треба тільки, щоб воно було живе. Розумієш?

— Так, так, — відмахнувся Рейналдо. — Ми знаємо, що робимо.

Бентам форкнув і відвернувся, всім своїм виглядом показуючи, який він незадоволений.

— Зараз вона виготовить пилок, — сказав Рейналдо. — Відійдіть подалі. Тільки дивіться, не вдихайте, бо тут-таки на місці й позасинаєте.

Ми позадкували. Рейналдо натягнув на носа й рот протипилкову маску, а потім зняв шаль, в яку було загорнуто те, що лишилося від правої руки Матінки Пилок. Культя під нею була завдовжки всього кілька дюймів, і закінчувалася вона високо над тим місцем, де мав би починатися лікоть жінки.

Правою рукою Матінка Пилок стала терти обрубок, з якого посипався дрібний білий порох, що повисав у повітрі. Затамувавши подих, Рейналдо рукою загріб повітря й зібрав пилок. Заворожено й трохи з огидою ми спостерігали за всім цим, поки він не зібрав близько унції[12] речовини, і приблизно настільки ж укоротилася культя Матінки Пилок.

Рейналдо передав пилок господарці, а вона схилилася над порожняком і дмухнула ним йому в обличчя. Так само, пригадав я, вона робила зі мною. Порожняк трохи вдихнув і раптово сіпнувся. Усі, крім Матінки, відскочили.

— Лежи, не вставай, — промовив я, але насправді це було не потрібно. Так тіло автоматично реагує на той порошок, пояснив Рейналдо, перемикається на нижчу передачу. Поки Матінка Пилок притрушувала різану рану на шиї в порожняка, Рейналдо нам повідомив, що порошок може загоювати рани й навіювати сон. Усе залежить від того, скільки його використати. Він говорив і говорив, а довкола рани тимчасом зашумувала і засвітилася біла піна. Матінчин Пилок, як пояснив нам Рейналдо, складався з неї самої. І його кількість була обмеженою. Бо щоразу, коли когось зцілювала, вона віддавала частку себе.

— Я сподіваюся, це не дуже нетактовне запитання, — сказала Емма, — але, якщо вам це шкодить, навіщо ви це робите?

На мить Матінка Пилок перестала зцілювати