Читати книгу - "Лють"

— Ти розумієш, що якщо Пол Фінні про це дізнається, він засудить тебе і відбере все до останнього цента.

— Нема чого відбирати, — сказав Джон.

Мати в заповіті відписала все своє майно Джойс — з тієї самої причини. Згідно з законом про компенсацію жертвам злочинів, якби в Джона з’явилося більше двох монеток, щоб потерти одна об одну, сім’я Мері-Еліс могла забрати все собі. Містер Фінні був як акула, що нарізає кола у воді й чекає на першу краплину Джонової крові.

— У тебе є будинок у Теннессі, — сказала Джойс.

Він вирячився на неї.

Сестра витягла з кишені піджака складений аркуш паперу.

— Адреса: двадцять дев’ять, Елтон-роуд, Дактаун, штат Теннессі.

Він узяв у неї листок, ксерокопію оригіналу. Угорі стояли слова: «Свідоцтво про право власності». Над адресою нерухомості було вказано його ім’я і прізвище як власника.

— Нічого не розумію.

— Ти без жодних обтяжень володієш цим будинком. Виплатив увесь кредит за п’ять років.

Він ніколи й нічим не володів у житті, окрім велосипеда, та й той Річард конфіскував після арешту.

— І скільки він коштував?

— Тридцять дві тисячі доларів.

Джон мало не закашлявся.

— І де я міг узяти такі гроші?

— А я звідки знаю?! — Вона прокричала це так голосно, що він мимоволі ступив крок назад.

— Джойс…

Вона штрикнула пальцем йому в лице.

— Я запитую тебе востаннє і клянуся, Джоне, клянуся маминою могилою, якщо ти збрешеш, я викину тебе зі свого життя так швидко, що ти й кавкнути не встигнеш.

— Ти говориш, як тато.

— Ну все. — Вона розвернулася й пішла.

— Стій, — сказав Джон, і вона зупинилася, проте обличчям до нього не повернулася. — Джойс… хтось користується моїм іменем.

Її плечі опустилися. Коли вона врешті-решт поглянула на нього, він побачив, що кожен його жахливий учинок у житті закарбувався в зморшках, які проступили на її обличчі. Вона притихла, куди й подівся весь гнів.

— Навіщо комусь користуватися твоїм іменем?

— Для прикриття. Щоб замести сліди.

— Навіщо? І чому ти?

— Бо він думав, що я не вийду на свободу. Думав, що я довіку сидітиму в тюрмі, і що він може спокійно користуватися моїми особистими даними, і його не впіймають.

— Хто міг таке вигадати? Хто тебе так підставляє?

Джон відчув, що ім’я цієї людини шматком скла застрягло у нього в горлі.

— Це той самий, хто вбив Мері-Еліс.

Зачувши ім’я дівчини, Джойс скривилася. Обоє мовчали, лише плюскіт води на автомийці й дзижчання пилососів порушували тишу.

Джон примусив себе трохи скоротити відстань між ними.

— Людина, яка підставила мене з убивством Мері-Еліс, намагається зробити це знову.

На очах у Джойс виступили сльози.

— Це не я, Джойс. Я не робив їй боляче.

Її підборіддя затремтіло від ледь стримуваних емоцій.

— Я цього не робив.

Джойс ковтнула слину.

— Авжеж, — сказала вона. — Авжеж. — Вона шморгнула носом і глибоко вдихнула. — Мені потрібно на роботу.

— Джойс…

— Бережи себе, Джоне.

— Джойс, будь ласка…

— Бувай.

Розділ 25

9:30

Поки Піт Генсон вправно зшивав живіт і груди Синтії Баррет, Вілл стежив за руками патологоанатома. Її шкіра напнулася, бо патологоанатом грубими стібками з’єднував Y-подібний розріз, який зробив на початку розтину. Під час процедури Вілл зосереджувався більше на частинах тіла, ніж на цілому, але тепер з усією невблаганністю стало очевидно, що Синтія Баррет була трохи старшою од дитини. Худорлява дівчина з тонкими рисами обличчя, які робили її схожою на ельфійку. Як хтось міг скривдити це створіння, було за межами Віллового розуміння.

— Як сумно, — сказав Піт, неначе думки Вілла прочитав.

— Так.

Вілл скреготав зубами ще з тієї миті, як переступив через поріг моргу. За всю свою кар’єру в правоохоронних органах він бачив усі можливі й неможливі способи завдати людині болю, але його досі шокувало, коли жертвою ставала дитина. Він завжди у таких випадках думав про Енджі, про те, які кошмари їй доводилося переживати, коли вона була маленькою дівчинкою. Від думок про це в нього аж живіт болів.

Відчинилися двері, й увійшов Майкл Ормвуд. Під очима в нього були темні кола, а на підборідді, де він порізався, коли голився, виднів шматочок паперової серветки.

— Пробачте, що я спізнився, — перепросив Майкл.

Вілл зиркнув на годинник. То був автоматичний жест, проте коли він підвів очі, то помітив, що Майкла це роздратувало.

— Нічого. — Вілл запізно збагнув, що сказав щось не те. — Лікар Генсон саме закінчує, — примирливо промовив він. — Ви нічого не пропустили.

Майкл мовчав, і розвіювати напругу довелося Піту.

— Детективе, співчуваю вашому горю, — сказав він.

Минуло кілька секунд, і тільки тоді Майкл кивнув. Витер рота, і папірець на підборідді скрутився у валик. Він здивовано глянув на скривавлений папір між пальців і викинув його в смітник.

— Удома важкувато.

— Уявляю. — Піт поплескав його по плечу. — Мої співчуття.

— Так, — погодився Вілл, не знаючи, що ще сказати.

— Вона була тільки сусідкою, але… — Майклова усмішка здавалася вимученою, наче йому було важко стримувати емоції. — Паскудно на душі, коли знаєш, що з невинною дитиною сталося таке горе.

Вілл побачив, як його погляд зупинився на тілі, й помітив спалах відчаю в Майклових очах. Ормвуд простягнув руку, наче хотів торкнутися білявого волосся, та одразу ж зупинився. Вілл пригадав, що так само Майкл поводився того дня, коли вони вперше побачили тіло. Складалося таке враження, наче Синтія була його дочкою, а не сусідовою.

— Бідолашна дитина, — прошепотів Майкл.

— Так, — підтвердив Піт.

— Хлопці, вибачте, — перепросив Майкл. Він кілька разів прочистив горло, намагаючись опанувати себе. — Що ти знайшов, Піте?

— Я оце саме збирався складати з агентом Трентом звіт. — Піт узяв простирадло, яке прикривало нижню половину тіла, щоб його відкотити.

Майкл помітно здригнувся.

— Посвятіть мене в головні моменти, добре?

Піт знову накрив тіло простирадлом до шиї і сказав:

— На мою думку, вона перечепилася, впала і вдарилася головою. Сила удару розтрощила їй череп над лівою скроневою часткою. Під час удару відбувся перелом хребта на місці другого шийного хребця. Смерть настала миттєво. Якби не зниклий язик, це був би нещасливий випадок.

— Язик ще не знайшли? — запитав Майкл.

— Ні, — відповів Вілл і запитав у Піта: — Ви не могли б коротко пройтися по відмінностях між двома вбивствами?

— Авжеж, — відповів Піт. — На відміну від випадку з вашою проституткою, язик у дівчинки не відкусили, а відрізали. Найпевніше, застосували ніж із зазубленим лезом. Дрібниця, яку легко не