Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Країна розваг 📚 - Українською

Читати книгу - "Країна розваг"

505
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Країна розваг" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 76
Перейти на сторінку:
дешевкою (мов Джойленд-авеню під дощем), я подумки повертаюся туди, нехай лиш для того, щоб нагадати собі — життя не завжди обдирайлівка. Часом у ньому випадають і справжні призи. Часом вони безцінні.

Звісно, не всі атракціони пропонували свої послуги, але це було нормально, бо на багатьох із них Майк однаково не зміг би кататися. Але того ранку працювала половина парку: світло, музика, навіть декілька яток, за якими з півдесятка ґазуні продавали попкорн, картоплю-фрі, прохолодні напої, цукрову вату і цуциколики. Я гадки не мав, як Фред і Лейн провернули все це за півдня, але їм вдалося.

Ми почали з села, де біля кабіни машиніста «Чух-Чуха Виляй» нас чекав Лейн. Замість котелка на ньому був кашкет машиніста, але перекошений під потрібним безтурботним кутом. Ну авжеж.

— По вагонах! Поїзд їде, поспішає, дітлахів розвеселяє. Собаки за проїзд не платять, і мами теж не платять, а дітлахи займають місце в кабіні машиніста.

Він наставив вказівний палець на Майка і показав на пасажирське місце в кабіні. Майк встав з візка, взяв костури й, заточившись, мало не впав. Енні рвонулася до нього.

— Ні, мам, усе нормально. Я сам.

Він відновив рівновагу і, брязкаючи скобами (живий хлопчик із ногами робота), рушив туди, де стояв Лейн, і дозволив йому підсадити себе на сидіння пасажира.

— Це той шнурок, яким гудять у гудок? А можна я потягну?

— Він для того тут і висить, — сказав Лейн. — Але пильнуй, щоб на рейки не вискочили поросята. Тут десь бродить вовк, а вони до смерті його бояться.

Ми з Енні всілися в одному з вагончиків. Очі в неї сяяли. На щоках порозквітали її власні троянди. Губи, хоч і були міцно стиснуті, тремтіли.

— Ти як, нормально? — спитав я.

— Так. — Вона взяла мене за руку, переплела пальці з моїми і стисла так міцно, що це було майже боляче. — Так. Так. Так.

— Усі лампочки на панелі зелені! — заволав Лейн. — Майк, підтвердь!

— Підтверджую!

— Пильнувати, чи на рейках нема кого?

— Поросят!

— Малий, твоя пильність — моя прихильність. Смикни за ту жовту мотузку, і ми відчалюємо!

Майк потягнув за шнурок. Засвистів гудок. Загавкав Майло. Запихкали пневматичні гальма, і поїзд рушив.

«Чух-Чух Виляй» був суто масячим атракціоном. Усі атракціони в селі були масячими, тобто призначеними переважно для хлопчиків і дівчаток віком від трьох до семи років. Але ви маєте пам’ятати, що Майк Рос украй рідко кудись виходив, особливо після торішньої пневмонії, і що багато днів він провів, сидячи з мамою на краю дощаної доріжки, слухаючи, як гуркочуть атракціони і радісно кричать діти з того боку пляжу, та думаючи, що все це не для нього. А йому лишалося тільки хапати ротом повітря, коли відмовляли легені, кашляти, поволі втрачати здатність ходити навіть зі скобами й костурами та зрештою — лягти в ліжко, де він помре у підгузках під піжамою і з кисневою маскою на обличчі.

Село Виляй-Крути видавалося безлюдним, бо не було зелених, щоб грати ролі казкових персонажів, але Фред і Лейн активували всі механізми: магічне бобове стебло, що вистрілювало з-під землі в хмарі пару, відьмаче хихотіння з Цукеркового будиночка, чаювання у Божевільного капелюшника, вовка у нічному ковпаку, що причаївся в одному з тунелів і вискакував перед поїздом, коли той проїжджав повз нього. Коли ми завернули за останній поворот, то проминули три хатки, добре відомі всіх дітям — одну з соломи, другу з гілочок і третю з цегли.

— Пильнуй поросят! — закричав Лейн, і саме тоді вони й з’явилися — голосно рохкаючи, вийшли перевальцем на колію. Майк пронизливо розсміявся і смикнув за мотузку. Як завжди, свині втекли вчасно… ледве встигли.

Коли ми під’їхали до станції і зупинилися, Енні відпустила мою руку й поспішила до кабіни машиніста.

— Золотко, ти як? Інгалятор не потрібен?

— Ні, зі мною все в порядку. — Майк обернувся до Лейна. — Дякую, містере Машиніст.

— Завжди будь ласка, Майку. — Він простягнув руку долонею догори. — Дай п’ять, малий, як ще живий!

Майк із жаром ляснув його по долоні. Сумніваюся, що він колись почувався живішим, ніж тієї миті.

— А тепер мені пора йти далі, — сказав Лейн. — Сьогодні я людина-оркестр. — І він мені підморгнув.

* * *

На «Чашки-кружляшки» Енні наклала вето, зате дозволила Майку (з певними побоюваннями, звісно) покататися на «Стільцеплані». Коли стілець піднявся на тридцять футів над землею і почав нахилятися, вона стиснула мою руку ще міцніше, ніж у поїздику, та трохи розслабилася, коли почула, як Майк сміється.

— Боже, — мовила вона. — Подивись на його волосся! Розвівається ззаду! — Вона всміхалася. А ще плакала, та, здавалося, сама цього не розуміла. Як і того, що моя рука обіймає її за талію.

«Стільцепланом» керував Фред, якому вистачало клепки утримувати атракціон на половинній швидкості замість розганяти до повної, на якій Майк би опинився паралельно до землі, утримуваний лише відцентровою силою. Коли малий нарешті спустився на землю, то не міг іти — так йому паморочилося в голові. Ми з Енні взяли його попід руки й провели до візка. Фред притягнув Майкові костури.

— Ого. — Інших слів у нього, здавалося, не було. — Ого, ого.

Далі були «Карколомні катери» (попри назву, то був наземний атракціон). В одному з них по намальованій воді разом з Майло плив Майк, і обоє вочевидь насолоджувалися тим, що відбувалося. У другий сіли ми з Енні. Хоча на той час я вже пропрацював у «Джойленді» понад чотири місяці, на цьому атракціоні ніколи не катався, тож уперше, коли побачив, що наш катер мчить носом прямісінько на Майка й Майло, закричав, але останньої миті нас віднесло вбік.

— Слабак! — закричала Енні мені у вухо.

Коли ми вилізли з човнів, Майк важко дихав, але досі не кашляв. Ми покотили його Дорогою Гінчаків і взяли прохолодних напоїв. Ґазуні відмовився взяти п’ятірку, яку витягла Енні.

— Мем, сьогодні все коштом закладу.

— Мам, а можна мені цуциколик? І цукрової вати?

Вона спохмурніла, та потім зітхнула і знизала плечима.

— Добре. Головне, щоб ти розумів: це заборонена їжа. Сьогоднішній день — виняток. І більше жодних швидких атракціонів.

Майк покотив уперед до будки з цуциколиками, а його власний цуцик швиденько дріботів поряд. Енні розвернулася до мене.

— Не думай, я

1 ... 57 58 59 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна розваг», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Країна розваг» жанру - 💙 Бойовики:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Країна розваг"