Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

Ми почекаємо і побачимо, що виграє «дванадцять».

От тепер ми і почнемо ставити, викресливши спершу зі списку можливих виграшів не тільки «дванадцять», «тридцять п’ять» і «двадцять вісім», що стоять поруч із ним, але й раніше відіграні коном «двадцять шість», «три» і «зеро».

Ми поставимо на всі інші числа — і виграємо.

Але не зупинимося на одному.

А будемо далі грати і викреслювати нові виграші та числа, що стоятимуть поруч із ним. Зробимо шість-сім конів. Після цього почнемо грати за іншим принципом, із тридцяти семи чисел столу не використовуючи тільки ті, що виграли, і будемо ставити на всі до єдиного невиграшні числа.

І так п’ятнадцять разів поспіль. Потім зупинимося, отримаємо відсотків двісті виграшу і почнемо все спочатку.

Що-небудь збагнули?

Нічого, якщо проведете рік у казино, то потім перечитайте цей уривок тексту, він стане для вас таким же зрозумілим, як і перші три сторінки букваря.

Коли ви одягнетесь, оглянете себе в дзеркалі, вимкнете світло у передпокої і вийдете з дому, щоб поїхати в казино, то зобов’язані пам’ятати, що з тих трьохсот доларів, які ви взяли з собою для гри, зіграти вам доведеться, у кращому разі, на двісті з них. Такий закон казино.

Усі, хто працюють у казино, хіба що крім комп’ютерників, охоронців і головних менеджерів, живуть за рахунок чайових. Їхня заробітна платня настільки мізерна, що, розраховуючи лише на неї, вони б навіть не прогодували себе. Тому всі дрібні службовці казино сподіваються на те, що ви обдаровуватимете їх чайовими. Вони чекатимуть на це.

Справжній гравець ніколи не забуває про це і ніколи не скривдить тих, від кого залежить його виграш.

Ви підходите до дверей казино — швейцар відчиняє перед вами двері. Опустіть руку в кишеню і дайте йому кілька папірців. Якщо ж ви не зробите цього, він однаково люб’язно усміхнеться вам і побажає гарної гри, але обов’язково, як тільки ви відійдете, кине якому-небудь офіціантові:

«Рідкісний жаднюга, — це про вас, — обслуговуватимеш, не переобтяжуй себе. Однак не оцінить».

Ви підійдете до столу, всміхнетеся круп’є, намагаючись прихилити його до себе, ваші зусилля будуть марними, тому що офіціант, який устиг уже поспілкуватися зі швейцаром, повідомив тому про вас: «Жлоб, якого світ не бачив».

Отож круп’є не кивне вам у відповідь, він утратив інтерес до вас. І якщо гра хоч трохи залежатиме від нього, ви ні за що не виграєте.

Саме тому в казино слід бути дуже щедрим, щедрим настільки, щоб із трьохсот ваших доларів сто дісталося обслузі.

Ви заходите в казино і відразу даєте двадцять доларів швейцару.

— Дякую вам.

— Пусте, — відповідаєте ви з виглядом людини, у якої таких папірців стільки, що…

Ви підходите до столу і, перш ніж почати грати, підкликаєте офіціанта:

— Коньяк з колою.

— З льодом?

— Без.

Якщо ж не хочете замовляти «манхеттен», попросіть каву.

А як тільки він принесе, дайте йому чайові на суму, еквівалентну ціні замовлення. Причому не варто поводитися демонстративно, тому що круп’є і так усе побачить сам. Побачить, зрозуміє, що з вами можна мати справу, і дасть шанс вам виграти.

І знову не скупіться. Дайте йому відсотків п’ятнадцять від чистого виграшу і повірте, що піти з порожніми кишенями вам уже не дадуть.

Саме тому ви ніколи не зможете зіграти на всі ті гроші, які принесли із собою, а потім віднести із собою весь виграш. Хочеш бути багатим — будь щедрим. Хочеш, щоб тобі дозволяли вигравати, — ділися.

Але не засмучуйтесь, тому що навіть власники казино отримують не всі гроші, які вони виграють у вас. Їх обкрадає все той же персонал, тобто ті, кому не дістаються чайові, тому арифметика тут така: якщо ви приносите в казино триста доларів, сто роздаєте як чайові і програєте двісті, то з цих двохсот власник казино одержує тільки сто п’ятдесят — сто шістдесят доларів.

Що стосується нас: мене, Мишка і Яни, то, попрощавшись із заспаною провідницею, ми вийшли під скляний купол одного з вокзалів Великої Північної Столиці, відмовились від послуг таксистів і неспішно рушили сірою, мокрою від дрібного дощу вулицею. Ми шли навмання, щоб хоч якось скоротити час.

Ми не могли передбачити, пощастить нам сьогодні чи ні, тому вирішили поки не селитися в готелі.

Ми сходили в кіно, пообідали пиріжками в кафе з величезними самоварами, провели кілька годин у магазинах, зводили Яну до знаменитих, схожих на заводські відстійники Бегемотівських Ставків і посиділи під парасолькою вуличного кафе, зігріваючи себе кавою та гарячим шоколадом.

І ось, нарешті, настав вечір, і ми пішли до узбіччя, щоб підняти руку та зупинити таксі:

— У «Дронт».

— Угу, — буркнув таксист.

Ми розрахувались із ним і підійшли до неонового птаха, що бігав по стіні з вивіскою «Дронт».

— Здрастуйте.

— Привіт, брате, — сказав Мишко чорношкірому швейцарові.

Казино скидалося на скриньку відполірованого бамбука, оздоблену африканським шовком, перами і слоновою кісткою.

Нубійські швейцари, нубійські офіціанти, нубійські дівчатка в намисті і з мільйоном кісок і вузликів у