Читати книгу - "Привид"

— Здрастуйте, Харрі Холе. Ви, можливо, не пам’ятаєте мене, але я вас пам’ятаю.

— Мені доводилося заарештовувати стількох людей… — мовив Харрі.

І знову щирий сміх.

— Ми з вами ходили до школи в Оппсалі. Я був на два класи молодший за вас.

— Так, зазвичай молодші учні пам’ятають старших, але не навпаки.

— Це дійсно так. Але, якщо чесно, по школі я вас не пам’ятаю. Ви з’явилися в телевізорі, і хтось сказав мені, що ви вчилися в школі в районі Оппсал і товаришували з Треско.

— Гм, — мугикнув Харрі й уставився на кінчики своїх черевиків, даючи зрозуміти, що він не зацікавлений у тому, щоб їхня розмова переходила у приватну площину.

— Значить, ви стали детективом? А яке вбивство ви розслідуєте зараз?

— Я розслідую одну смерть, пов’язану з наркотиками, — почав Харрі, намагаючись триматися якомога ближче до правди. — Ви зробили аналіз речовини, яку я вам надіслав?

— Так. — Нібак знову підняв слухавку, набрав номер і нервово почесав за вухом, чекаючи на відповідь. — Мартіне, ти можеш до мене зайти? Так, це стосовно аналізу.

Нібак поклав слухавку, і настала тиша, яка тривала три секунди. Нібак посміхнувся; Харрі збагнув, що його мозок похапливо шукає тему, якою можна було б заповнити паузу. Харрі не сказав нічого. Нібак прокашлявся.

— Колись ви жили у жовтому будинку біля гравійної дороги. А я виріс у червоному будинку на вершечку пагорба. Ви пам’ятаєте родину Нібаків?

— Так, — збрехав Харрі, ще раз продемонструвавши самому собі, як погано він пам’ятав своє дитинство.

— А ви й досі маєте той будинок?

Харрі схрестив ноги. І відповів, знаючи, що йому не уникнути розмови, допоки не прийде отой Мартін:

— Мій батько помер кілька років тому. Продаж будинку дещо затягнувся, але…

— Привиди…

— Перепрошую?

— Важливо вигнати привидів до того, як продавати будинок, чи не так? Моя мати померла минулого року, але будинок і досі порожній. Ви одружені? Маєте дітей?

Харрі похитав головою. І буцнув м’яч на протилежну половину поля.

— А ви, я бачу, одружений.

— А звідки ви знаєте?

— Перстень. — Харрі кивнув на руку свого співбесідника. — Колись і в мене такий був.

Нібак підняв руку з перснем і посміхнувся.

— Колись був? Ви — розлучений?

Харрі подумки матюкнувся. І на біса ото люди базікають? Розлучений? Та яка в біса різниця?! Звісно, він розлучений. Розлучений з тією, кого кохав. З тими, кого кохав. Харрі прокашлявся.

— Нарешті, — сказав Нібак.

Харрі обернувся. З порога на нього примружено дивився сутулий індивід у блакитному халаті. Довгий чорний чуб на блідому, майже крейдяному обличчі. Глибоко посаджені очі. Харрі навіть не почув, як цей тип підійшов.

— Знайомтеся, це — Мартін Пран, один з наших найкращих науковців, — сказав Нібак.

«Більше схожий на горбуна з Нотр-Дам», — подумав Харрі.

— Ну як, Мартіне? — спитав Нібак.

— Те, що ви називаєте віоліном, це насправді не героїн, а наркотик, подібний до леворфанолу.

Харрі занотував назву.

— А леворфанол — це…

— …це високоактивний опіоїд, — втрутився Нібак. — Надзвичайно сильний болезаспокійливий препарат. Від шести до восьми разів сильніший за морфін. І втричі потужніший за героїн.

— Справді?

— Справді, — підтвердив Нібак. — І діє він удвічі довше за морфін. Від восьми до дванадцяти годин. І якщо прийняти лише три міліграми леворфанолу, то можна говорити про повну анестезію. Половина цієї дози вводиться ін’єкційно.

— Гм. Схоже, цей препарат досить небезпечний.

— Не такий небезпечний, як може здатися попервах. Помірні дози чистих опіоїдів типу морфіну не руйнують організм. Руйнує його, головним чином, залежність.

— Вірно. Наркомани-героїнщики мруть як мухи.

— Так, але, в основному, через дві обставини. По-перше, героїн змішується з іншими речовинами, які перетворюють його на справжню отруту. Якщо, наприклад, змішати героїн з кокаїном і…

— Спідболом, — додав Харрі. — Відомо, що Джон Белуші…

— Най спочиває він у мирі. Другою поширеною причиною смертності є те, що героїн пригнічує респірацію. Якщо людина приймає надто велику дозу героїну, то вона просто припиняє дихати. А оскільки рівень чутливості до наркотику підвищується, наркоман кожного разу приймає дедалі більші дози. Але що цікаво стосовно леворфанолу, це те, що він, у порівнянні з героїном, значно менше пригнічує респірацію. Чи не так, Мартіне?

Горбун кивнув, не піднімаючи очей.

— Гм, — задумливо мугикнув Харрі, дивлячись на Прана. — Сильніший за героїн, ефект триває довше і значно менша можливість померти від передозування. Схоже на заповітну мрію наркоманів.

— Залежність, — промимрив Горбун. — І ціна.

— Перепрошую?

— Ми бачимо це по наших пацієнтах, — зітхнув Нібак. — Вони стають залежними майже миттєво. Ось так. — І він для підсилення своєї думки клацнув пальцями. — Але коли йдеться про ракових хворих, то залежність не є проблемою. Ми змінюємо тип знеболювального і підвищуємо його дозу згідно з графіком. Тут мета полягає в усуненні болю, а не в усуненні його причини. А виробництво чи імпорт леворфанолу обходяться недешево. Саме тому ми, мабуть, і не бачимо його на вулицях.

— На вулицях продається не леворфанол.

Харрі і Нібак одночасно повернули свої голови до Мартіна Прана.

— То — його модифікація. — Пран підняв голову. І Харрі здалося, що він помітив, як засвітилися його очі, немов у них увімкнулося світло.

— А яким чином він модифікований?

— Для того, щоб це дізнатися, знадобиться час, але здається, що одну з молекул хлору замінили молекулою фтору. І таким чином знизили собівартість виробництва.

— Господи, — сказав Нібак. — Це те саме, що зробив Дресер?

— Можливо, — відповів Пран з ледь помітною посмішкою.

— Сили небесні! — вигукнув Нібак, з ентузіазмом почухавши потилицю. — Тоді йдеться про витвір генія. Або короткочасний і випадковий успіх.

— Боюся, що я не зовсім у темі, хлопці, — зауважив Харрі.

— Ой, вибачте, — сказав Нібак. — Йдеться про Гайнріха Дресера. Того, що винайшов 1897 року аспірин. Опісля він працював над модифікацією діацетилморфіну. Не треба робити багато — молекула тут, молекула там, і — гоп! Маємо препарат, який діє на інші рецептори людського тіла. Одинадцять днів по тому Дресер винайшов новий лікарський препарат. Аж до 1913 року його продавали як засіб від кашлю.

— І як же називався той препарат?

— Його назва мала містити каламбур з натяком на хоробру жінку.

— Тобто «героїн». Майже «героїня», — зазначив Харрі.

— Саме так.

— А як же стосовно глазурі? — поцікавився Харрі, поглянувши на Прана.

— Це — не глазур, а оболонка, — поправив його Горбун. — А чому вас це цікавить? — Він стояв обличчям до