Читати книгу - "Поліція"

— Ти боїшся, що хтось про нас дізнається, Харрі?

— Ніяких «нас» немає, Сільє. Послухай, я даю тобі шанс.

— Ти думаєш, що коли хтось дізнається, що ти трахаєш студентку…

— Я нікого не трахаю. Я думаю передовсім про тебе.

Сільє опустила руку і підвела голову. Харрі здригнувся.

Туш стікала з її обличчя, як чорна кров, очі дико виблискували, а раптовий хижацький вищир нагадав тварин у передачах про дику природу.

— Брешеш, Харрі! Ти трахаєш ту суку, Ракель! І ти зовсім не думаєш про мене! Ти клятий лицемір! Кажеш, ти думаєш про мене? Авжеж як про шматок м’яса, який можна відтрахати…

Вона зсунулася зі столу і зробила крок у його бік. Харрі сидів на стільці, витягнувши ноги вперед, з відчуттям, що бере участь у якійсь абсурдній сцені. Сільє граційно нахилилася вперед, обперлася об його коліно, провела пальцями по його тілу, торкнулася ременя, притиснулася і ковзнула рукою під футболку. Промимрила:

— М-м-м, який міцний прес, учителю…

Харрі схопив її за руку, вивернув зап’ясток убік і назад, одночасно підхоплюючись зі стільця. Вона закричала, коли він підняв її руку і завів їй за спину, примушуючи схилити голову до підлоги. Потім він розвернув її у бік дверей, підібрав рюкзак і повів її з кабінету і далі коридором.

— Харрі! — простогнала вона.

— Це називається «простий захват», багатьом відомий також як «поліцейський захват», — сказав Харрі, не припиняючи руху. Він потягнув її униз сходами. — Добре б вивчити до іспиту. Ну, тобто якщо ти дійдеш до іспиту. Сподіваюся, ти розумієш, що змушуєш мене доповісти про цей випадок.

— Харрі!

— І не тому, що я почуваюся ображеним, а тому, що сумніваюся, чи маєш ти психічну стабільність, потрібну для роботи в поліції, Сільє. Я полишу судити про це керівництву. Так що готуйся переконувати їх, що це усього лише випадковий проступок. Звучить справедливо?

Вільною рукою він прочинив двері на вулицю і випхав дівчину. Вона розвернулася і подивилася на нього поглядом, сповненим неприхованої і дикої люті, і це зайвий раз підтвердило ту думку, яка склалася у Харрі про Сільє Гравсенг: цілком можливо — вона не та людина, яку варто пускати в суспільство, наділивши повноваженнями поліцейського.

Харрі спостерігав, як вона бреде через ворота на площу, до «Шато-Неф», перед яким палив якийсь студент, відпочиваючи від гуркоту музики, що пульсувала у будівлі. Він стояв, спершись ліктем об вуличний ліхтар. На нім була куртка військового зразка, а-ля Куба десь шістдесятих років. Студент робив вигляд, що дивиться на Сільє абсолютно байдуже, але, коли вона пройшла повз нього, розвернувся і став витріщатися їй услід.

Стоячи в дверях академії, Харрі вилаявся вголос. Ще раз. Удруге. Відчув, як його серцебиття стало вповільнюватися. Він дістав телефон і набрав номер зі списку контактів, такого короткого, що кожен контакт був позначений однією буквою.

— Арнольде. Це Харрі. Сільє Гравсенг заявилася до мене в кабінет. Цього разу все було серйозніше.

— Он як? Розповідай.

Харрі коротко повідав колезі про те, що сталося.

— Це погано, Харрі. Гірше, ніж ти думаєш.

— Можливо, вона була напідпитку, вона ніби з вечірки заявилася. Або ж у неї проблеми з самоконтролем і сприйняттям реальності. Але мені потрібна порада, що робити далі. Я знаю, що мав би доповісти про це, але…

— Ти не розумієш. Ти все ще внизу біля вхідних дверей?

— Так, — здивовано відповів Харрі.

— Вахтер напевно вдома. Хто-небудь ще є поблизу?

— Хто-небудь іще?

— Хто завгодно.

— Ну, на площі перед «Шато-Неф» стирчить якийсь хлопець.

— Він бачив, як вона йшла?

— Так.

— Чудово! Підійди до нього зараз же. Поговори. Спитай ім’я і адресу. І нехай він побуде з тобою, поки я не приїду і не заберу тебе.

— Себто?

— Поясню пізніше.

— Я що, поїду на багажнику твого велосипеда?

— Повинен зізнатись, у мене десь тут поблизу стоїть така собі машина. Я буду за двадцять хвилин.

— Добрий, е-е-е, ранок? — пробурмотів Бйорн Гольм і, мружачись, подивився на годинник, хоча й був упевнений, що все ще перебуває в царстві сновидінь.

— Ти спав?

— Та ні, — сказав Бйорн Гольм і поклав голову на спинку ліжка, притискаючи телефон до вуха.

Неначе від цього вона буде ближче.

— Я тільки хотіла повідомити, що отримала шматочок жуйки, яка була приклеєна під сидінням у машині Міттета, — сказала Катрина Братт. — Гадаю, вона могла належати вбивці. Але це, звичайно, авантюра.

— Атож, — погодився Бйорн.

— Гадаєш, ми даремно згаяли час?

У її голосі Бйорну почулося розчарування.

— Це ж ти у нас слідчий-тактик, — відповів він і тут же пошкодував, що не сказав нічого підбадьорливішого.

Запала пауза, і він подумав: звідки вона дзвонить? Вона вдома? Уже теж лягла?

— Авжеж, — зітхнула Катрина. — Там, до речі, було дещо цікаве.

— Ну-ну? — сказав Бйорн із перебільшеним ентузіазмом.

— Коли я була там, мені здалося, що хтось зайшов і вийшов. Я, звичайно, можу помилятися, але, коли я сама йшла звідти, мені здалося, що хтось порпався на полицях і зрушив одну з коробок із речдоками. Я подивилася на наклейку.

Голос її став розслабленим і м’яким, і Бйорн Гольм подумав, що вона, напевно, щойно лягла.

— Це була справа Рене Калснеса.

Харрі замкнув за собою важкі двері, і м’яке вранішнє світло залишилося за ними. Він пройшов по прохолодній імлі дерев’яного будинку на кухню, плюхнувся на стілець і розстебнув сорочку.

Це зайняло багато часу.

Хлопець у військовій куртці не на жарт злякався, коли Харрі підійшов до нього і попросив почекати разом з ним приїзду свого колеги з поліції.

— Це ж просто звичайний тютюн! — вигукнув він, простягаючи Харрі свою сигарету.

Коли приїхав Арнольд, вони взяли у студента свідчення, які той підписав, а потім сіли до брудного «фіата» невизначеного року випуску і подалися прямо в криміналістичний відділ, де у зв’язку з останнім вбивством поліцейського ще працювали експерти. Там Харрі роздягнули, верхній одяг і нижню білизну понесли на експертизу, і двоє чоловіків-експертів обстежили його статеві органи і руки за допомогою світла і контактного паперу. Після цього йому вручили порожню пластикову скляночку:

— Усю партію, Харрі. Якщо влізе. Туалет онде, у кінці коридору. Думай про що-небудь приємне, гаразд?

— М-м-м.

Йдучи, Харрі швидше відчув, аніж почув стримуваний сміх.

«Думай про що-небудь приємне».

Харрі погортав копію звіту, що лежав на столі в кухні. Він попросив Хагена переслати його. Приватно. Потихеньку. Здебільшого звіт складався з медичних термінів, написаних