Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

І вони рушили, ховаючись під плащем-невидимкою. У дальньому кінці коридору спиною до них стояла Луна. Проходячи повз Джіні, Герміона прошепотіла:

- Молодець... але не забудь про сигнал.

- Який сигнал? - пробурмотів Гаррі перед дверима кабінету Амбридж.

- Коли вони побачать Амбриджку, то почнуть голосно виспівувати «Візлі - наш король», - пояснила Герміона. а Гаррі застромив лезо Сіріусового ножа в щілину між дверима й стіною. Замок, клацнувши, відімкнувся, і вони зайшли в кабінет.

Недоладні кошенята вигрівалися на пообідньому сонечку, що осявало їхні тарілки, а в кабінеті було тихо й порожньо, як і минулого разу. Герміона полегшено зітхнула.

- Я боялася, що після другого ніфлера вона тут виставить охорону.

Скинули плаща-невидимку. Герміона підбігла до вікна й крадькома визирнула надвір, тримаючи чарівну паличку напоготові. Гаррі метнувся до каміна, схопив горщик з порошком флу і кинув дрібку в камін - спалахнув смарагдовий вогонь. Швидко став навколішки, запхав голову в мерехтливе полум'я й крикнув: - Площа Ґримо, дванадцять!

Голова закрутилася, ніби він щойно зійшов з ярмаркової каруселі, але коліна не відривалися від холодної підлоги кабінету. Замружився від вируючого попелу а коли обертання припинилося, розплющив очі й побачив, що дивиться на довжелезну холодну кухню будинку на площі Ґримо.

Там нікого не було. Він цього сподівався, але не був готовий до гарячої хвилі жаху й паніки, яка на нього накотила від вигляду порожнього приміщення.

- Сіріусе? - гукнув він. - Сіріусе, ти є?

Його голос луною розійшовся по кухні, але ніхто не відповів, хіба що справа від каміна почулося якесь шарудіння.

- Хто там? - крикнув він, думаючи, що то миша.

Перед ним з'явився ельф-домовик Крічер. Він був чимось страшенно задоволений, хоч обидві руки мав, здається, поранені, судячи з грубого шару бинтів.

- У каміні голова Поттера, - оголосив він порожній кухні, кидаючи на Гаррі дивно радісні погляди. - Крічеру цікаво, навіщо він прибув?

- Крічере, де Сіріус? - нетерпляче запитав Гаррі.

Ельф-домовик хрипко реготнув.

- Хазяїн вийшов, Гаррі Поттере.

- Куди вийшов? Куди він вийшов, Крічере?

Крічер тільки гигикнув.

- Попереджаю тебе! - крикнув Гаррі, чудово розуміючи, що в цій ситуації покарати Крічера ніяк не зможе. - А де Люпин? Де Дикозор? Чи є тут хтось із них?

- Нема нікого, крім Крічера! - радісно повідомив ельф, а тоді відвернувся від Гаррі й помалу пішов до дверей. - Крічер, мабуть, зараз побалакає трохи зі своєю хазяєчкою, авжеж, бо він уже давно не мав такої нагоди, Крічерів хазяїн не підпускав його до неї...

- Куди пішов Сіріус? - гукнув услід ельфові Гаррі. - Крічере, він пішов у відділ таємниць?

Крічер завмер на місці. Гаррі з-за лісу ніжок від стільців ледве бачив його лису голову.

- Хазяїн не каже бідненькому Крічерові, куди він ходить.

- Але ж ти знаєш! - крикнув Гаррі. - Правда? Ти знаєш, де він зараз!

На мить запала тиша, а тоді ельф голосно гигикнув.

- Хазяїн не повернеться з відділу таємниць! - радісно повідомив він. - Крічер тут знову сам зі своєю хазяєчкою!

Він рвонув до дверей і вислизнув у коридор.

- Ти!..

Та не встиг Гаррі вилаятись чи крикнути якусь образу, як відчув лютий біль у тімені. Вдихнув цілу хмару попелу, відчув, задихаючись, як його тягнуть з полум'я, а тоді з жахливою раптовістю побачив перед собою широке обвисле обличчя професорки Амбридж, що тягла його з каміна за волосся, заломивши голову до самої спини, ніби збиралася перерізати йому горло.

- Ти думав, - засичала вона, заламуючи йому голову ще сильніше, так, що він тепер дивився в стелю, - що після двох ніфлерів я дозволю проникнути в мій кабінет хоч одній паскудній нишпорці? Я зачаклувала двері хитрочуйними чарами, дурнику. Забери в нього чарівну паличку, - прогавкала вона комусь, кого Гаррі не бачив, але відчув, як чужа рука витягує з нагрудної кишені його мантії чарівну паличку. - І в неї забери.

Гаррі почув човгання ніг і зрозумів, що Герміона теж залишилася без чарівної палички.

- Кажи, що ти робив у моєму кабінеті, - звеліла Амбридж, смикнувши Гаррі за волосся так, що він аж захитався.

- Я хотів... забрати «Вогнеблискавку»! - прохрипів він.

- Брешеш. - Вона знову смикнула його за чуба. - Твоя «Вогнеблискавка» під пильною охороною зберігається в підвалі, і ти, Поттере, дуже добре це знаєш. Твоя голова була в каміні. З ким ти спілкувався?

- Ні з ким... - спробував вивільнитися Гаррі. Відчув, як з голови висмикнулося кілька волосин.

- Брешеш! - крикнула Амбридж. Штовхнула його від себе, і він вгатився в стіл. Бачив тепер, що Герміону притисла до стіни Мілісент Булстроуд. Мелфой спирався на підвіконня і шкірився, підкидаючи й ловлячи його чарівну паличку.

У коридорі почулася метушня, і в кабінет зайшло кілька здорованів-слизеринців, тягнучи Рона, Джіні, Луну і - на превеликий подив Гаррі - Невіла, який уже ледве дихав, бо його мертвою хваткою тримав за горло Креб. У всіх чотирьох роти були заткнуті кляпами.

- Піймали всіх, - сказав Ворінґтон і грубо штовхнув Рона в кабінет. - А цей, - наставив він жирного пальця на Невіла, - заважав мені схопити її, - показав він на Джіні, що намагалася копнути по кісточках величезну слизеринку, яка її тримала, - тож я його теж притяг.

- Добре, добре, - сказала Амбридж, дивлячись, як пручається Джіні. - Схоже на те, що Гоґвортс незабаром стане зоною, вільною од Візлів!

Мелфой зареготав голосно й улесливо. Амбридж видала свою широку самовдоволену усмішку і всілася в крісло з ситцевою оббивкою, вилупившись на своїх бранців, наче та ропуха з клумби.

- То що, Поттере, - почала вона. - Ти виставив навколо мого кабінету вартових і послав цього блазня, - кивнула вона на Рона, а Мелфой засміявся ще голосніше, - з повідомленням, ніби Полтерґейст чинить розгардіяш у кабінеті трансфігурації, хоч я прекрасно знала, що він у цей час заливав чорнилом окуляри шкільних телескопів... мене про це проінформував містер Філч.

Ясно, що тобі було необхідно з кимось поговорити. Це був Албус Дамблдор? Чи той покруч Геґрід? Сумнівно, щоб то була Мінерва Макґонеґел - я чула, що вона ще надто квола для розмов.

Мелфой і деякі інші члени