Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- А з цими що? - запитав суворий сивий кентавр, що тримав Герміону.

- Це молодняк, - пролунав неквапливий скорботний голос у Гаррі за спиною. - Ми не чіпаємо лошат.

- Ронане, це вони її сюди привели, - відказав кентавр, що міцно тримав Гаррі. - І не такі вони й молоді... оцей скоро досягне зрілості.

Він потрусив Гаррі за комір мантії.

- Будь ласка, - затамувавши подих, промовила Герміона, - будь ласка, не займайте нас, ми не поділяємо її думок, ми не працюємо в міністерстві! Ми сюди прийшли, бо сподівалися, що ви її від нас відженете.

З виразу обличчя сивого кентавра, який тримав Герміону, Гаррі відразу зрозумів, що, сказавши це, вона припустилася жахливої помилки. Сивий кентавр відкинув назад голову, люто затупотів задніми ногами й заревів: - Ти бачиш, Ронане? Вони вже такі самі пихаті, як і все їхнє плем'я! То ми мали виконати за тебе брудну роботу? Так, людська дівчино? Ми мали поводитись, як твої слуги, відганяти твоїх ворогів, наче слухняні пси?

- Ні! - пискнула пройнята жахом Герміона. - Прошу вас... я не це мала на увазі! Я просто сподівалася, що ви зможете... допомогти нам...

Що далі, то гірше.

- Ми не допомагаємо людям! - прогарчав той кентавр, що тримав Гаррі, ще міцніше його стискаючи й одночасно стаючи дибки - на якусь мить Гарріні ноги відірвалися від землі. - Наша раса живе своїм життям і цим пишається. Ми не дозволимо вам звідси піти й вихвалятися, що ми виконали вашу забаганку!

- Ми не збираємося такого казати! - закричав Гаррі. - Ми знаємо, що ви все робите з власної волі!

Але ніхто його, здається, не слухав.

Бородатий кентавр, що стояв оддалік, вигукнув: - Вони прийшли сюди непрохані й повинні за це відповісти!

На ці його слова табун відгукнувся схвальним ревінням, а якийсь сірої масті кентавр крикнув: - Відправмо їх до тої жінки!

- Ви ж казали, що не чіпаєте невинних! - закричала Герміона, і з її очей бризнули справжні сльози. - Ми вам нічого поганого не зробили, ми не погрожували вам чарівними паличками! Ми хочемо назад до школи, будь ласка, відпустіть нас...

- Ми не такі, як той зрадник Фіренце, людська дівчино! - вигукнув сивий кентавр, а його приятелі схвально заіржали. - Може, ти думала, що ми - гарненькі балакучі коні? Ми древнє плем'я, яке не терпітиме чаклунських зазіхань і образ! Ми не дотримуємося ваших законів, не визнаємо вашої вищості, ми...

Та вони так і не почули, чого ще не роблять кентаври, бо тієї миті на краю просіки щось так голосно затріщало, що Гаррі, Герміона й півсотні кентаврів миттю озирнулися. Кентавр знову кинув Гаррі на землю, сягнувши по лук і сагайдак зі стрілами. Герміона теж упала, і Гаррі кинувся до неї, але тут зловісно розхилилися два товстелезні стовбури, і між ними з'явилася гігантська постать велетня Ґропа.

Кентаври, що були найближче до нього, позадкували на тих, що стояли далі. Просіка перетворилася на ліс натягнутих луків та стріл. Усі цілилися у величезне сірувате обличчя, нависле над ними між густого плетива гілок. Ґроп дурнувато роззявив перекошеного рота. Було видно його схожі на цеглини жовті зуби, що відсвічували в напівтемряві, а тупі, багнистого кольору, очі звузилися, коли він покосився на істот біля його ніг, обплутаних обірваними канатами.

Він ще ширше роззявив рота.

- Геґер.

Гаррі не знав, що означає «геґер» і яка то мова. Його турбувало інше. Він стежив за Ґроповими ступнями, завдовжки з Гаррі. Герміона міцно стисла його руку. Кентаври принишкли й дивилися на велетня, що крутив величезною круглою головою з боку набік і теж розглядав тих, хто внизу, мовби щось шукав.

- Геґер! - ще наполегливіше гукнув він.

- Іде звідси, велетню! - крикнув Маґор'ян. - Тебе ніхто сюди не кликав!

Проте на Ґропа ці слова не справили ніякого враження. Він трохи нахилився (кентаври ще міцніше стисли в руках луки), а тоді заревів: - ГЕҐЕР!

Деякі кентаври занервувалися, а Герміона раптом зойкнула.

- Гаррі! - прошепотіла вона. - Здається, він намагається сказати «Геґрід»!

Саме в цю мить Ґроп помітив їх, єдиних людей серед моря кентаврів, і ще нижче нахилив голову, уважно до них приглядаючись. Гаррі відчув, як затремтіла Герміона, коли Ґроп знову широко роззявив рота і промовив глибоким гримотливим голосом: - Гермі.

- Господи, - Герміона так міцно стисла Гарріну руку, що та аж заніміла, а сама Герміона, здавалося, от-от зомліє, - він... він запам'ятав!

- ГЕРМІ! - заревів Ґроп. - ДЕ ГЕҐЕР?

- Я не знаю! - пропищала перелякана Герміона. - Вибач, Ґроп, але я не знаю!

- ҐРОП ХОЧЕ ГЕҐЕР!

Велетень простяг униз здоровецьку руку. Герміона дико заверещала, відсахнулася на кілька кроків назад і впала. Без чарівної палички Гаррі зібрався бити, штовхати, кусати - що завгодно, - коли рука потяглася до нього, збивши при цьому з ніг білосніжного кентавра.

Кентаври тільки цього й чекали. Ґропові простягнуті пальці були вже біля Гаррі, коли з півсотні стріл просвистіли в повітрі й уп'ялися в гігантське обличчя велетня. Той завив від болю й люті, випростався й почав терти собі щоки величезними долонями, ламаючи стріли, але ще глибше заганяючи їхні наконечники.

Він кричав і гупав ножиськами, а кентаври кинулися врозтіч. Краплини Ґропової крові завбільшки як галька заляпували Гаррі з голови до ніг, поки він допомагав Герміоні встати. Удвох вони щодуху помчали під захист дерев і лише там озирнулися. Ґроп із залитим кров'ю лицем наосліп намацував кентаврів. Ті безладно тікали, галопуючи поміж дерев обабіч просіки. Гаррі й Герміона дивилися, як Ґроп, люто ревучи й ламаючи дерева, кинувся за кентаврами.

- Ой, - Герміона так трусилася, аж їй підгиналися коліна. - Ой, яке жахіття. Він же їх повбиває.

- Якщо чесно, то я не проти, - з гіркотою зітхнув Гаррі.

Тупіт кентаврів і гупання велета поступово слабшали. І раптом шрам у Гаррі тьохнув болем. Його охопив жах.

Вони згаяли стільки часу - і тепер були ще далі від порятунку Сіріуса, ніж тоді, коли він побачив видіння. Без чарівної палички, серед Забороненого лісу, без можливості перенестися деінде.

- Чудовий задум, - крикнув він Герміоні, бажаючи зігнати на комусь злість. - Просто