Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

— Я дещо знайшла, — радісно промовила.

Схопивши хлопця за лікоть, потягла у бік навісу. Вже через пару хвилин у мене в руках була повітряна солодка хмарка.

— Мммм, — застогнала від задоволення.

Із моєю новою покупкою ми зі швидкістю равлика продовжили досліджувати парк.

— Заплющ очі, — наказала йому.

Ітан ліниво глянув на мене.

— Будь ласка! — попросила я, дивлячись на нього жалісними очима. Ще й за руку схопила для більшого ефекту.

— З мене ще одне бажання. — У хід пішла важка артилерія.

Хлопець довго думав над моєю пропозицією, але все ж таки з важким зітханням опустив повіки.

Без зайвих слів, суперечок, торгів, що не властиве йому.

Я встала на навшпиньки, щоб опинитися на рівні з ним, нахилилася до вуха і тихо прошепотіла:

— Не будь таким занудою.

Після цього легенько здавила щелепу, змушуючи відкрити рота, і поклала туди шматочок солодкої вати. Його очі розплющились і дивилися на мене, а потім він усміхнувся.

— Тепер ти годуєш мене зі своїх рук за власним бажанням.

Я відірвала ще один шматочок вати і піднесла до його обличчя.

— Це одноразова акція, — усміхнулася йому.

Ітан подарував мені два чудові дні, втілив маленьку мрію і відкрив у мені нові відчуття. Це найменше, що я могла йому дати. Я бачила, що йому подобалося куштувати щось нове, хоч він це не визнавав. 

Він обхопив моє зап'ястя та підніс до рота. Теплі губи торкнулися моїх пальців, а потім зуби вихопили шматочок вати. Карі очі дивилися прямо. У них читався виклик. Від цього погляду та дотику в животі затремтіли метелики. Хвилювання захлеснуло мене, жар прилив до обличчя — довелося поспішно відвернутися.

Це було неправильно.

Я не мала так реагувати. Тільки не на нього.

Він не повинен був так поводитися. Тільки не зі мною.

Занадто багато дивного. Занадто багато збігів. Занадто багато недомовленостей.

Між нами зависла напруга. Я продовжила йти, але вже не поряд, а трохи попереду, поїдаючи солодку вату. Він же, склавши руки в кишені, йшов ззаду.

— Ти від мене тепер тікаєш? — іронічно запитав Ітан.

— Не хочу більше ділитися солодкою ватою. — Знизила плечима.

— А мені це тільки почало подобатись. 

— Ти визнав, що вона тобі сподобалася? — Я обернулася до нього.

Кути його губ піднялись вгору. 

— Я визнав, що мені подобається їсти з твоїх рук.

Він підморгнув, а потім схопив за лікоть, змушуючи порівнятися з ним і йти поруч. Гаряче дихання обпалило шию.

— Від мене не втечеш, Ангелятко. Навіть не сподівайся.

По тілу пішли мурахи від його низького голосу. Ітан відпустив мене, і ми, крокуючи пліч-о-пліч, продовжили далі оглядати сад.

— Чому ти так наполягав, щоб ми поїхали сюди? 

Хлопець відповів не одразу.

— Якщо ти помітила, то іноді моя поведінка викликає у людей не найкращі емоції. Щоб компенсувати минулі незручності та налагодити взаємини з названою донькою Хенка доводиться йти на такі жертви. — Він зітхнув із награною гіркотою. — Звичайно ж, можливість відриватися у іншому місті три дні замість сидіння на уроках занудних шкільних кровопивців на це ніяк не вплинула.

Я усміхнулась.

Вечірня прохолода разом із мороком почала огортати місто. Уздовж алей та вузьких стежок по черзі запалювалися ліхтарі, освітлюючи шлях. У центрі парку грали вуличні музиканти. Скрипка, гітара, віолончель, саксофон, флейта — ці інструменти сплелися в один гармонійний ряд, даруючи оточуючим чарівну мелодію. Чоловік із довгою густою бородою стояв по центру. Його низький голос пробирався в душі людей, викликаючи мурахи по шкірі. Деякі слухачі настільки перейнялися музикою, що почали танцювати. Найсміливіші скинули з себе взуття, ступили на газон і повністю віддали своє тіло. Я не витримала.

— Ти як хочеш, а я йду до них, — сказала Ітану і побігла до танцівників на траві. Скинула взуття — ступні торкнулися ще теплої через денне сонце зелені. Закрила очі і віддалася почуттям та ритму музики.