Читати книгу - "Зрада. Не фригідна дружина, Аліса Маіс"

Він наближає губи до моїх, світ навколо вже звично зникає. Губи Даміра торкаються до мене з неймовірною ніжністю, ніби він хоче передати через поцілунок усі невисловлені почуття. Я відповідаю на поцілунок так само ніжно, зливаючись у єдиному ритмі та хвилюванні. Усе моє життя стискається в клубок біля серця, і я відчуваю, як уся переповнююся таким ірраціональним щастям нареченої. Обіймаю його за плечі.

— Я кохаю тебе, Віталіно.

Я не відповідаю, не можу відповісти, гучно втягую повітря, намагаючись не розплакатися, не розклеїтися в нього на очах, як слабачка. Я хапаюся за Даміра ще сильніше, притискаюся тілом і ховаю своє щасливе обличчя в нього на плечі.

Я заслужила своє щастя.

Я заслужила, чорт забирай, це щастя!

Після довгих і теплих обіймів, Дамір знову цілує мене. Його язик вривається в мій рот і запалює всередині мене вогонь пристрасті. Моя рука ковзає йому на пояс, я розумію, як він сумував за мною.